Наближення. Наркотики і сп'яніння

Натомість кішка є твариною не табірного, а домашнього вогнища. Близькість виробилася в неї не через спосіб життя людини, а через місце її проживання; з людиною її поєднує радше спільне проживання, ніж спільне життя, — не так симбіоз, як синойкія. Очевидно, час від часу ловили молоду тварину, й одна з них врешті звикла. Так, на фермі Кросіґ у Ліболо[593] я бачив генету[594], яку приніс мисливець. Це елегантна й боязка тварина, яка при найменшому наближенні втікала на шафу або під стіл. Лише дванадцятирічна дівчинка, донька господаря дому, могла її торкатися. Від неї вона також брала їжу. Таким чином, завжди є люди, які з нероздільного та своєї внутрішньої теплоти долають розділення й створені для приручення. Іскра перестрибує, коли є контакт.

Я часто бачив, як генета перебігала мені дорогу; вона була, мов тінь, в чиїх очах відбивалися зеленаві вогники від фар. Вона могла повзти по землі, як ящірка; Брем[595] каже, що в неї ніби рухається сотня суглобів. У цих генетах та мускусних котах, можливо, ще криється потенційна домашня тварина; як особливо приємний товариш зажив собі слави тендітний мускусний кіт.

* * *

Собака полює вдень, кішка — вночі. Вона не лише тварина домашнього вогнища, але й загалом нічна тварина. Очі, вуха та вуса, нечутна, гнучка істота, що доводить також її денний сон. Кішка не полює у зграї та не потребує вожака; вона почувається добре на самоті.

Тож цілком природно, що кішка шукає товариства самотніх. Вона належить до іншої сторони людини — тієї, де насолоджуються байдикуванням, віддаються якійсь одній ідеї, складають вірші, фантазують і мріють. Там вона спить увесь день, не обходячись без сновидінь, як я зауважив у Манди, що час від часу вві сні напружувала щелепи, немов вистежувала мишку, або ж настовбурчувала хвоста, ніби до неї наближався собака. А потім знову видавала нявкіт від глибокого почуття задоволення.

Її сила концентрується не в русі, а в спокої; задоволення й взаємозадоволення у неї є глибшим та всеохопнішим, ніж може дати проста прихильність.

Тут також є контакт, але він не тільки створює тепло: сконцентрована сила обплітає простір й передається далі, наперед виступає те, що було на задньому плані. Настає поза часовість, бажання зникають.

* * *

Що більше ми віддаємося плину часу і квапимося з ним уперед, то більше віддаляємося від тривалого одночасного. Це стосується також тварин; про них знали небагато. Не більше, ніж те, що стосується їхньої анатомії чи поведінки. Ще менше відомо про їхню священну сутність, неторкане сяйво творення, що у казках і міфах подається як диво, а в культах — як божественне.

Часткова сліпота у поєднанні з високим ступенем кмітливості визначає homo faber, і байдуже, скеровує вона свої очі до зірок, інших людей чи на атоми. Саме на цьому ґрунтується її влада — але також її страждання, можливо, і власний занепад.

* * *

Північ, активний світ, меланхолія, собака, пиво — все це пасує одне до одного так само, як південь пасує до сновидіння, вина, кішки та діонісійської веселості. Ми можемо утворювати такі ланцюги та як завгодно продовжувати їх, ніби молекули в органічній хімії. Все це субтильні, але й нестійкі спорідненості. Ми помічаємо це відразу, коли звертаємося до одиничного випадку. І тут не існує нічого, крім варіантів і винятків.

Ось, наприклад, те, що Бісмарк і Гітлер любили сильних собак, здається зрозумілим, так само як і те, що Бісмарк і Пюклер розумілися на собаках і конях. Бісмарк і Гітлер вели війни проти Франції. Рішельє був залюблений у котів; Клемансо любив, коли його називали «тигром». Обидва вели війну проти Німеччини.

Те, що Гітлер не любив коней, крилося не лише в його вдачі, але було типовим для епохи, адже наш час несприятливий для коня. Загалом він ворожий до тварин і рослин, і це має дедалі загрозливіший вигляд, але окрім того роль коня полягала в тому, щоб бути становим символом. Таке ще толерується в спорті, тобто там, де робочі характери проникають також і в гру. Проте кінь виживе так само, як і вітрильник.

Гітлер винищував аристократію і винищив би її повністю, якби мав на це час. Він охоче вів би війну без офіцерів, лише з техніками й функціонерами. Те, що він увів в армію політичних комісарів, було початком руху в цьому напрямі.

Молодий солдат, який повернувся з Нарвіка, розповідав мені, що там бракувало гарматних затворів. Гітлер, який почув це, негайно назвав склад, де їх можна було знайти. Такі речі справляють враження хіба що на техніків.