Наближення. Наркотики і сп'яніння

Великі моровиці подібні до воєн, хоча їх важко окреслити в часі й просторі. Їхні жертви не менш численні, хоча й анонімні. «Безіменне» позначає сили, які важко розпізнати, важко назвати, важко терпіти. Часто вони можуть з'являтися майже непоміченими, як великі політичні держави, проти яких немає ні війська, ні зброї. Малярія припинила хрестові походи, облоги міст, паломництво до Рима. П'ять німецьких кайзерів померли від неї в Італії. Індійцям малярія була відома ще три тисячі років тому як «королева хвороб». Сновидіння, сп'яніння та гарячка пов'язані родинним зв’язком; вони почуваються вдома у болотах. Підвищення температури крові на два, три градуси достатньо для входження в новий світ образів; людина в гарячці поринає у візи, так ніби перед її духом відкрилася завіса. Під чарами спекотних низин життя стає пасивнішим; екзистенція набуває рослинних рис.

Деякі хворі неохоче повертаються до здорового стану. Щодо лотоса, водяної лілеї, яка розквітає на болотах у місячному світлі, то греки гадали, що квітка боїться приходу дня. Вважали, що німфа Лотіс перетворилася на цю квітку, коли її переслідував Пріап. У індійців богиня Лакшмі пливе у чашечці лотоса над безоднею часу, як дочка Океана і Ночі.

Лотофаги, мешканці боліт, рослинами яких вони годувалися, вважалися мрійливими, такими, що втратили пам'ять і не сумують за нею. У Дев'ятій пісні Одіссеї розповідається про зустріч греків із лотофагами, цим тихим, але небезпечним народом. Одіссей послав двох розвідників у супроводі герольда вглиб острова:

В путь подалися вони й з лотофагами стрілись небавом.
Жодного підступу ті в думках проти наших не мали
Товаришів, та дали вони лотоса їм скоштувати.
Тільки як хто споживе цих плодів, як мед той, солодких,
Той ні вернутись не хоче, ні звістки про себе подати, —
Так і вони залишитись поміж лотофагів бажали
Й лотоси там споживать, а вертати не думали зовсім[621]

.

Це раннє зіткнення політичної свідомості та його відповідальності з вегетативною насолодою існування, а також з небезпеками залежності. Одіссей, який завжди дає собі раду, звертається до терапії відвикання: він наказує зловити чоловіків та, прив'язавши до корабельних лав, дати їм протверезіти.

Святий Павло: болото, стоячі води — ці слова вживалися також на позначення Стіксу, потойбічного світу. Болото — це проміжне царство, не земля і не вода, паруюче й підозріле. Малярія — то погане, нездорове повітря, а водночас і хвороба, палюдизм, який швидко вбиває або призводить до затуманеного існування. Вона пронизує долю європейців не лише в тропічних колоніях, але вже й на околицях їхнього континенту. Енергія слабне, кількість червоних кров'яних тілець зменшується.

Діти, вже народжені з малярією, в'януть від неї, багато з них рано помирають. Я ще бачив їх, ніжних і блідих, як етіольовані[622] паростки, під час моєї першої подорожі на Сардинію. Принаймні старожили тут відносно захищені завдяки «премунітету» — термін походить із туберкульозознавства й означає захист через багаторазове зараження. Імунітет здобувається протягом багатьох поколінь як успадкована перевага. Сила хвороби поступово слабне подібно до хвиль прибою, які видихаються на пласкому березі. Чужинець такої переваги не має. Римський чиновник, якого перевели на Сардинію, розраховував на три роки життя; труна входила до дорожнього багажу.

Ще в нашому сторіччі в Римі були квартали, де під час «собачих днів» літа[623] з'являлася малярія; прогулянка через цвинтар чужинців біля піраміди Цестрія є доволі красномовною в цьому плані. У путівнику Бедекера наводяться поради тримати вікна зачиненими, коли потяг проїздить через Кампанью.

Велика доба боліт минула, коли з'явилися птахи й ссавці, а також ослаб вулканізм. Хутро й пір'я мали доповнити те тепло, яке колись давала земля. Обмін був потужним у гарячих ґрунтах, де мешкали дракони й почвари, а особливо змія, що були символом сили життя, яка охоплювала навіть смерть. Вона зачаювалася під плямистим болиголовом або на мертвій гілці мангрів у світлі блідого сонця.

Болота ворожі до свідомості та історії, але не до життєвої сили. Там немає ні предків, ні героїв, ні складних ієрархій. Історія з її відчуттям часу змогла розвинутися лише після того, як герої проклали їй шлях. Там, де ними було винищене болотяне поріддя, в низинах за героями йшов плуг. Це лише один приклад великих змін, які сягають через моря і гори; з Овном приходить сліпуче світло — його сонячний знак змінює знак Бика, який повністю належить землі.