Наближення. Наркотики і сп'яніння

Геракл, Тесей, Мойсей встановлюють нове право й новий порядок; авгієві стайні очищаються потоками вод, мінотавра приборкано, поклоніння золотому тельцю спокутувано як святотатство. Аргонавти, коли здобули золоте руно та примусили бика йти перед плугом, були ранніми Овнами — Александр був останнім, разом із ним зникає міфічний світ.

Ще існують болота, але навіть через русло Амазонки вже прокладають дороги. Ще вимагає своїх жертв малярія, темну цифру годі навіть оцінити. Але її навчилися стримувати, як інші великі епідемії. Мікроскоп, а потім поступ у таких сферах, як хімія, фармакологія, зоологія, а також транспорт і адміністрування, стають інструментарієм для медицини. Те, що в XIX сторіччі населення Європи збільшилося удвоє, насамперед пояснюють зменшенням дитячої смертності, чому сприяла, зокрема, й боротьба з малярією.

Хвороба має не лише прояви, але й загальну форму. Вона має не лише причини й приводи, але також сферу й систему. Вона може повністю або частково перебувати у стані сну, при цьому жодні симптоми не проявляються. Свою назву вона заслуговує лише тоді, коли хворий відповідає на неї. Існує безліч протозоїв, багато з них є безневинними, інші — небезпечні або навіть надзвичайно небезпечні, ще інші — незамінні й благодійні. Але навіть надзвичайно небезпечні стають дієвими лише тоді, коли фізичний організм вступає з ними у взаємодію і відповідає. Саме на це спостереження спираються, особливо в периферійних зонах медицини, методи й приписи. Але байдуже, що саме в тактичному і стратегічному плані буде використано проти хвороби, — хворий залишається її слугою або її паном. Успіх, тобто одужання, власне, не є результатом суверенної дії, яку він може вчинити проти недуги.

Раніше великі моровиці розглядали як щось тілесне; вони загрожували, як зграї сарани, старі відьми, вершники-привиди; землетруси й комети провіщали їхній прихід. Чумний чоловік приносив із лісу чорну смерть у своєму капелюсі.

Не тільки хвороби як такі утворюють ціле, хвороби розглядаються як зло, що проходить через різні часи. Змінюються тільки спосіб і поле для нападів. У світі роботи вони тісно пов'язані з темпом, який зношує серце й нерви та збільшує кількість нещасних випадків. Сюди ще додають отруєння. Коли чума відступає, зростає зачумлення. І тут неможливо цілком захиститися — отрута криється у повітрі, воді, підіймається із землі, проникає в їжу. Вона приходить як випромінювання, як наркотик, як ліки й не обмежується лише матерією.

* * *

Армін Мюллер, один із лікарів, які, як і Ґете, розглядали хвороби в сенсі спостереження за природою, веде мову про «подібний до демонічного» характер сифілісу. Він вражає того, кому дістався програшний квиток у лотереї, в яку грає кожний.

Демонічне криється в будь-якій хворобі; тут слід погодитися з первісними народами. Це стає особливо помітно при певних недугах, наприклад при сказі, якому Армін Мюллер присвятив вражаюче дослідження. Особливим у сифілісі є моральний ефект, якого не можуть уникнути навіть освічені лікарі; лікування починалося з прочухана. Причинний зв'язок вини й покарання, а також кари до «третього чи четвертого покоління» є тут типовими прикладами педагогічного відлякування.

Саме тут міститься центр ваги Вальтерового занепокоєння. Я казав йому тоді: «Дезертируй уперед, іди в окопи, Оппен (то був полковник) точно не пошле тебе назад». На що він відповів: «Я вже думав про це. Але для того, щоб полягти на полі бою, треба бути чистим».

Будь-яка хвороба може підпадати під моральний аспект, тобто пов'язуватися з якоюсь помилкою чи принаймні недоглядом, — це здавалося очевидним ще у часи пращурів. «Подумай лише, де загинув невинний? Або коли таке було, щоб проковтнули праведника», — написано в книзі Йова (4) і далі в розділі 25: «Смерть забирає тих, хто грішать… Гниле дерево».

Хвороба є злом та ще й заразним. Під її тягарем росте недовіра, з якою розглядають хворого. Дефо, згадуючи про чуму в Лондоні, наводить тут декілька прикладів. Огида, ба навіть відраза збереглася в деяких недоброзичливих висловах нашої мови: «Той хлоп має чуму у своєму тілі».

Хворий обтяжує, часто є небезпечним; його слід ізолювати. А проте поширення хвороби не вдається спинити: «Король Чума», новела Едгара Алана По, зображає тріумф кпинів із будь-якої обережності.

Особливо брутальним способом позбувалися хворого капітани суден, які перевозили сандалове дерево; ці шукачі пригод прочісували в минулому сторіччі всі південні моря в пошуках коштовної деревини. Вони висаджували хворого вночі на безлюдному острові. Найчастіше такого хворого знаходили на узбережжі тубільці, вони були людянішими й доглядали його, поки він одужає. Натомість вони самі заражалися або й умирали, так що залишалася лише резистентна меншість.