Напередодні Армагедону

Коли за годину ми покинули гостьові апартаменти, збираючись пройти до головної башти на вечерю, то застали у дворі метушню й біганину. Замок нагадував розтривожений вулик, усюди сновигали озброєні мечами, луками й арбалетами люди, і ніхто, здавалося, й не думав про вечерю. Два десятки дужих, міцних чоловіків, обливаючись потом, штовхали до головної брами велетенську незграбну споруду на колесах, яка досить віддалено нагадувала збільшену до неймовірних розмірів середньовічну мортиру.

— Владику, — промовила Інна, з острахом поглядаючи на „мортиру“. — Цю штуковину обплітають такі потужні чари і їх так багато, що коли вони вивільняться, від замку не лишиться каменя на камені.

Я ствердно кивнув. „Мортира“ була не просто обплутана чарами — її оточував справжній клубок з тисяч і тисяч гранично насичених енерґією маґічних „ниток“.

— Що ж тут, в дідька, коїться? — стривожився я. — На замок хочуть напасти? Чому ж тоді нас ніхто не попередив? І де… Ага, ось він!

Цієї миті я побачив інквізитора. Він ішов через двір у напрямку сторожової вежі і на ходу щось пояснював високому рудому чоловікові років сорока. Ми поквапилися їм навперейми.

— Пане де Каерден! — гукнув я. — Пане де Каерден, заждіть!

Інквізитор нарешті помітив нас і зупинився.

— А ось і ви… Ми з паном герцоґом саме збиралися послати за вами. Я спеціально наказав, щоб вас не турбували передчасно і не заважали відпочинку. Незабаром нам буде потрібна ваша допомога. — Потім він повернувся до свого рудоволосого супутника: — Монсеньйоре, дозвольте представити вам ґрафа та ґрафиню де Ланс-Оелі. Якщо ви пам’ятаєте, Вінченцо Торрічеллі розповідав про химерний заповіт Метра щодо Кер-Маґні…

— Так, Рівале, пам’ятаю, — неуважно відповів герцоґ; він лише ковзнув по нас поглядом, а відтак знову задивився кудись удалечінь. — Ласкаво прошу до мого замку, панове. На жаль, з вечерею доведеться зачекати. Слідом за вами завітали незвані гості, яким не терпиться побенкетувати за нашим столом. Тож треба влаштувати їм гідну зустріч.

— А що за гості? — спитала Інна. — Невже той самий чаклун, що напав на нас?

— Не лише він. Нас чекає битва з Женесом, злим ґенієм моєї сім’ї й бичем усього Аґріса. А також… — герцоґ на секунду замовк, його лице перекосила гримаса болю, — Разом з Женесом мої сини… Певніше, чудовиська, на яких він перетворив моїх хлопчиків. Рівал розповів, що з Сіґурдом ви вже познайомилися.

Ґарен де Бресі гірко зітхнув, схилив голову і лівою рукою скуйовдив своє руде волосся.

— Поговоримо про це пізніше, — втрутився інквізитор. — Зараз у нас мало часу. Ворог уже наступає, ми мусимо діяти. Ви допоможете нам?

— Ясна річ, — відповіла за нас обох Інна. — Ми зробимо все, що в наших силах. Але чесно попереджаємо, що можемо виявитися небезпечними помічниками. Ми погано контролюємо свою силу, точніше зовсім не контролюємо її…

— Атож, розумію, — перебив нас де Каерден. — Це вічна проблема всіх чаклунів-початківців, надто ж коли їхній дар пробуджений у зрілому віці. Я вже повідомив про вас командорові Торрічеллі. Сподіваюсь, він не зволікатиме й негайно вживе належних заходів. Людина з Лемоса має бути тут післязавтра ввечері, в крайньому разі — наступного дня зранку. А поки що покладіться на мене. Я допоможу вам приборкати сили, які ще не повністю підкоряються вашій волі. Отож не хвилюйтеся. — І він нетерпляче махнув рукою. — А зараз ходімо. Нам треба поспішати.

Я, Інна та Рівал де Каерден попрямували до сторожової вежі, а герцоґ лишився керувати людьми у дворі.

— Так от, — швидко заговорив інквізитор. — Зараз супротивник біля мосту, і можна не сумніватися, невдовзі він його захопить. Я збираюся використати проти Женеса знаряддя, над яким працював упродовж останніх двох років, — він кивнув у бік „мортири“, що сантиметр за сантиметром невблаганно просувалася до брами. — Це нагромаджувач сили. Думаю, ви бачите, скільки в ньому зібрано енерґії.

— Бачимо, — ствердив я. — І нам здається, що вона ось-ось вивільниться.

— Не хвилюйтеся, це оманливе враження, — заспокоїв нас де Каерден. — Вивільнення відбудеться лише за моєю командою. Найзручніша нагода для удару настане в той момент, коли Женес повністю зосередиться на іншій цілі. Це єдина можливість заскочити його зненацька.

— І як ви це зробите? — запитала Інна.

— Женес неодмінно спробує захопити головну браму. Це найвразливіше місце оборони замку, про що він, безумовно, знає. Тут він застосує свою маґію, а я намагатимуся стримувати його, доки він не спрямує всі свої зусилля на подолання мого опору. Сподіваюсь, що з вашою допомогою мені вдасться відволікти Женеса настільки, що він не встигне зреагувати на удар.

— Ми зробимо все, що в наших силах, — повторила Інна.