Напередодні Армагедону

З подальшої розповіді герцоґа ми дізналися, що його далекий предок Бодуен де Бресі з ентузіазмом відгукнувся на заклик Вільгельма, негайно спорядив корабель і разом зі своїми вояками відплив із Шербура до Гавра, де планував приєднатися до нормандського війська. Однак доля вирішила інакше, і несподіваний шторм відніс судно далеко в море. Буря не стихала цілий день і всю ніч, а вранці, коли море заспокоїлося, Бодуен де Бресі та його люди побачили за кілька миль на північ берегову смугу.

Позаяк шторм гнав корабель на північний схід, Бодуен вирішив, що це південне узбережжя Девону чи навіть Корнуолу. Однак то було на так. За іронією долі, корабель Бодуена потрапив у міжпросторовий тунель, таємно прокладений темними силами для останньої спроби Прориву на Землю насамкінець Нічийного Сторіччя. Завдяки цій випадковості, інквізитори вчасно виявили тунель і зруйнували його, відвернувши загрозу Прориву.

А Бодуен де Бресі та сотня його людей, опинившись у чужому світі, незабаром переконалися, що про повернення додому годі й мріяти. Втім, більшості з них гріх було нарікати на нещасливу долю. Вони потрапили на Аґріс якраз у той час, коли християнський король Ліону намагався поширити свою владу на прилеглі до його держави території, що перебували під контролем могутнього союзу язичницьких племен. У кожному з них формально урядувала рада старійшин, однак фактичним лідером і одноосібним правителем був старший жрець. Слово жерця було законом для всіх членів племені, він міг скасувати будь-яке рішення ради старійшин та громадського віча, ухваливши на противагу йому своє. А всі общинні й племінні жреці, в свою чергу, беззаперечно підкорялися верховному жерцеві — Заклинателю Стихій, непримиренному ворогові християнства та інших позитивних реліґій.

Швидко зорієнтувавшись у ситуації і зрозумівши, що вороття немає, Бодуен де Бресі запропонував королю свої послуги у війні з язичниками. Його загонові сприяв успіх, і за неповні чотири місяці нормандці власними силами захопили всі південно-східні території язичників. Тепер у володінні Бодуена де Бресі було в десятки разів більше землі, аніж на Основі.

Втім, на цьому він не зупинився. Ретельно зібравши інформацію і встановивши місцеперебування верховного жерця, вирішив швидким маршем пройти до його фортеці і зненацька заскочити Заклинателя Стихій у власному лігвищі. Бодуен де Бресі розраховував, що, позбавлені загального керівництва, язичники невдовзі вгрузнуть у міжплемінних чварах і стануть легкою здобиччю для організованого війська.

План був ризикований, якщо не сказати — самовбивчий; однак Бодуена підтримала більшість його лицарів, що прагнули нових володінь. За давніми переказами, ввечері напередодні походу, коли майбутній герцоґ Бокерський прийшов до церкви попросити благословення Господнього, він зустрів там дивного незнайомця, найпевніше, одного з Великих, стверджують, що це був сам Метр. Незнайомець сказав Бодуенові, що він не просто йде на герць з лихим чаклуном; це буде одна з останніх битв з силами Пітьми в сторічній війні за нове тисячоліття людства. Наприкінці розмови таємничий візитер благословив Бодуена і дав скромний на вигляд перстень, наказавши носити його на середньому пальці правої руки. За словами незнайомця, це не дозволить Заклинателю Стихій застосувати свою чорну маґію і завадити чесному поєдинкові.

Наступного дня вдосвіта предок Ґарена де Бресі виступив у похід, і за два тижні, 17 березня 1067 року, його військо підійшло до головної цитаделі язичників, до лігва Заклинателя Стихій. Штурм почався відразу ж, і після запеклого бою лицарі Бодуена де Бресі увірвалися в середину фортеці. Недобитки ворожого війська замкнулися в кам’яній башті й довго оборонялися, та, зрештою, нормандці подолали їхній опір, піднялися по крутих сходах на верхню терасу й побачили там головного жерця. Він був одягнений у довгу чорну сутану з каптуром, а в руках тримав палицю з чорного дерева. Завидівши Бодуена де Бресі, чаклун спрямував на нього палицю й почав читати якесь заклинання, але на перших же словах спіткнувся.

— Тобі пощастило, лицарю з Землі, — сказав він. — Я не зможу покарати тебе і ще багато поколінь твоїх нащадків, надто вже могутня сила стоїть за тобою. Та мине дев’ять сторіч і знову прийде мій час; я повернуся на Аґріс і жорстоко помщуся твоєму родові.

З цими словами жрець щез у пекельно-червоному полум’ї. Там, де він стояв, з’явилася в підлозі конічна вирва з гладенькими, немов відполірованими, стінками, а поряд лежала вплавлена в кам’яну плиту чорна палиця.

Бодуен де Бресі не забув погрози жерця і поставився до неї дуже серйозно. Він лишив письмове застереження нащадкам, а сам відтоді ані на мить не знімав персня і заповів поховати його з ним, аби після смерті не стати здобиччю Заклинателя Стихій…

Скінчивши розповідь про свого предка, Ґарен де Бресі хвилину помовчав, потім знову заговорив:

— Оце все, що відомо про першу зустріч моєї сім’ї з Женесом де Фарамоном. Я почув цю історію вже після смерті мого батька.