НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том: 1920-1939)

В акті обвинувачення подано, що під час слідства Данилишин відмовився зізнавати. Натомість Білас признався, що він, як член ОУН, одержав від Зенона Коссака, через Ярослава Біласа, листа з дорученням прийти на зустріч до Дрогобича. На тій зустрічі він одержав наказ поїхали, разом із Данилишином, до Львова на умовлене місце. На дорогу вони одержали два доляри. На умовленому місці у Львові – в політехніці під годинником – вони обидва, сконтактувалися за кличкою з Березинським, який давав їм дальші інструкції. Білас описав хід нападу і втечі після того та подав, що це він убив поліціянта Коята і поранив Слуґоцкого. Зізнав теж, що це він і Данилишин застрілили Тадеуша Голуфка. Коссак у слідстві заперечив свою приналежність до ОУН і будь-який зв'язок з нападом у Городку та з підсудними. Жураківський признався до участи в нападі, але крім Березинського, що згинув, він нікого з учасників нападу не знає. Так твердив акт обвинувачення.

Під час процесу Білас у своїх зізнаннях потвердив сказане ним на допитах щодо своєї участи в нападі та щодо ходу втечі. Одначе він заявив, що тим, з ким він зустрічався, як з організаційним зверхником, на мості в Дрогобичі і який дав йому наказ їхати до Львова, не був Зенон Коссак. Прізвище Зенона Коссака підсунула йому в слідстві поліція, домагаючись, щоб він це потвердив. Важко побитий, він під терором потвердив це у слідстві, але тепер відкликає, як незгідне з правдою. Він заперечив також і свою та Данилишина участь у вбивстві Голуфка, вияснюючи, що під час слідства признавався тому, що до цього його примушувала терором поліція; прізвища співвинних підсувала йому сама поліція, а опис він подав на підставі того, Про що після вбивства Голуфка писала преса.

У своїх зізнаннях перед судом Жураківський признався до участи в нападі, але підкреслив, як і в час слідства, що з учасників нападу він знав тільки загиблого Березинського, який давав йому всі накази. Інших учасників нападу не знає і нікого пізнати не може, бо він хворий на серце і при нападі так перелякався, що про ніщо докладно не пам'ятає. Участь у нападі взяв, як карний член ОУН, з переконанням, що своєю діяльністю в ОУН допоможе своїй Батьківщині Україні.

Данилишин відмовився зізнавати також перед судом. Голова суду відчитав йому зізнання інших про нього і запитав, чи все те є правдою. Але Данилишин збув запитання мовчанкою. Прокурор запитав: „Чи ви називаєтеся Данилишин?” Відповіддю з боку Данилишина була горда мовчанка.

Як під час слідства, так і тепер, на процесі, Коссак заперечив свою приналежність до ОУН і будь-яку причетність до справи нападу в Городку.

В дальшому ході розправи прокурор несподівано запитав Біласа:

— „Пане Білас, яким револьвером ви стріляли до Голуфка?”

Білас спокійно відповів: „Жадним, бо я там взагалі не був”.

Оборонець д-р Старосольський запротестував проти таких підступних запитань прокурора й пригадав голові суду, що такі запитання є незгідні з судовою процедурою і принижують повагу суду.

Коли свідок поліціянт Слуґоцкий зізнав, що до нього стріляв Білас, Данилишин встав і спокійним, виразним голосом заявив, що це неправда, бо до обидвох поліціянтів на станції в Глинній Наварії стріляв він, а Білас там цілком не стріляв.

Як коронного свідка обвинувачення прокурор впровадив Миколу Мотику. Микола Мотика, літ 20, учень 8 кляси ґімназії, греко-католик, з Трускавця, зразу після нападу зголосився на поліції та заявив, що спіймані Білас і Данилишин – це учасники нападу і що якраз Зенон Коссак, як повітовий провідник ОУН у Дрогобиччині, передав ним листа до Ярослава Біласа, закликаючи на організаційну зустріч Василя Біласа і Дмитра Данилишина, яким опісля дав наказ їхати до Львова на „екс”. У своїх зізнаннях перед судом Мотика, як свідок прокурора, сказав, що до ОУН втягнув його, ґімназиста в Дрогобичі, студент Смола. Він перший почав організувати мережу ОУН у Трускавці, але присяги не складав. Йому, як членові ОУН, Василь Білас дуже, мовляв, довіряв і тому признався, що він і Данилишин брали участь у нападі на поштовий уряд у Трускавці та в убивстві Голуфка. Сам він, Мотика „діяв в ОУН у стані ґалюцинації, психози”, тому виконував усі доручення ОУН. Але, – заявив перед судом Мотика, – „від хвилини його ув'язнення за Трускавець мені не довіряли і якось дивно до мене ставилися”. Це дуже заболіло його і тому він вирішив зголоситися до поліції й виявити їй усе, що знав про ОУН.