НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том: 1920-1939)

В організації введено обов'язковий ідеологічно-політичний вишкіл членів. Як головні засади ідеології прийнято: визнання нації, а не кляси, творцем історії і ставлення, з уваги на те, інтересів нації понад інтереси кляс, груп і партій; змагання до відновлення самостійної соборної української держави; органічна єдність та солідарність усіх частин нації. Відзнакою членів Леґії був щит в українських національних кольорах з державним тризубом та написом: „Думка – думкою, меч – мечем”.

Леґія плекала традицію визвольної боротьби Української Народньої Республіки, репрезентантом якої вважала Симона Петлюру, але до еміґраційного „центру УНР” ставилась вороже, як до партійного центру Українських соціялістів, що несовісне надуживають назву „УНР” для прикривання нею своєї розкладової партійницької роботи. На вістку про вбивство Симона Петлюри Леґія організувала жалобні віча українського громадянства та окремі громадські комітети для оборони пам'яті Головного Отамана. Не зважаючи на це, на Леґію почалася неперебірлива атака з боку українських соціялістів, які вважали себе „центром УНР на чужині”, а то й посипалися доноси до чужої влади, мовляв, згуртовані в Леґії українські націоналісти є реакціонерами й аґентами італійського фашизму.^[15]

Восени 1925 р. ЛУН виступила з ініціятивою творення Всеукраїнського Національно-Політичного Об'єднання, закликаючи всю українську еміґрацію підпорядкувати свої вузькопартійні інтереси справі одностайної боротьби за українську незалежну соборну національну державу. Але партійний егоїзм еміґраційних політиків та моменти суперництва не дали змоги здійснити думку про широке об'єднання. Тому 3-ій звичайний Делеґатський З'їзд ЛУН восени 1926 р. ухвалив, щоб Леґія зосередила свою увагу на справі об'єднання всіх однозвучних груп в єдину націоналістичну організацію, маючи на думці насамперед об'єднання ЛУН з однозвучною під ідеологічно-політичним оглядом „Групою Української Національної Молоді”.

На надзвичайному Делеґатському З'їзді ЛУН, що відбувся 17-18 березня 1928 р., внесено в статут організаційні поправки в тому сенсі, що створено як найвищий орган організації, замість Делеґатського З'їзду, Генеральну Раду. В офіціяльному повідомленні про це сказано:

„Замість Делеґатського З'їзду, що часом міг мати випадковий склад, ролю зверхнього органу передано Генеральній Раді, що складається з найбільш активних і найбільш продуктивних елементів. Право до вибору нових членів забезпечує Генеральній Раді поповнення свіжими випробуваними силами з-поміж рядових членів і тим витворюється кадр провідників організації”.^[16]

Створена цим З'їздом Генеральна Рада, до якої ввійшли представники всіх секцій ЛУН, вибрала свій Центральний Комітет у такому складі: М. Сціборський – голова, Юрій Руденко – генеральний секретар, Леонід Костарів – політичний референт, П. Кожевників – референт преси й пропаґанди, Кордонський – фінансовий референт, Ярослав Герасимович – секретар.

Центральний Комітет ЛУН заініціював був у 1927 р. творення „Національно-Військового Союзу в ЧСР”, одним із завдань якого мала бути підготовка, спільно з іншими подібними військовими організаціями, об'єднання українських вояків в єдину національно-військову організацію на засаді самостійности й соборности української національної держави.

Найсильнішими осередками ЛУН були секції в Подєбрадах і Празі. Крім них, жваву діяльність розвивали теж секції в інших місцевостях ЧСР, де були скупчення української еміґрації, а також; секції в Берліні, Відні, Парижі (інж. Г. Калюжний, сотн. М. Антоненко, сотн. П. Василів), Люксембурзі (О. Твардовський, Чуб). Провідний член паризької секції ЛУН сотн. П. Василів робив старання поширити ЛУН серед українських еміґрантів в Єгипті, але ця праця зустрілася з великими перешкодами з боку російських еміґраційних кіл. За посередництвом окремих осіб встановлено було інформативний зв'язок з українцями в Туреччині, а на Балкани було вислано окремого представника Центрального Комітету ЛУН.

Більшість членів ЛУН становили наддніпрянці, але було між: ними й багато українців із західноукраїнських земель. І так серед гурту провідних членів ЛУН ми бачимо таких наддніпрянців, як Микола Сціборський, Дмитро Демчук, Євген Маланюк, Юрій Руденко, проф. М. Вікул, Л. Мосендз, Григорович, Л. Костарів, П. Кожевників, а поруч із ними – українців із західноукраїнських земель: Ярослав Герасимович, П. Вигнанський, В. Виноградник, Р. Минів, М. Селешко.

В 1927 р. ЛУН видавала свій пресовий орган – місячник „Державна Нація”. Редаґувала його колеґія в складі: М. Сціборський, П. Кожевників і д-р Д. Демчук.

Союз Організацій Українських Націоналістів