Наталка-Полтавка

В ы б о р н ы й. Що? Одказала? Добре зробила. Тахтауловський дяк п'є горiлки багато i уже спада з голосу; волосний писар i пiдканцелярист Скоробреха, як кажуть, жевжики обидва i голi, вашецi проше, як хлистики, а Наталцi треба не письменного, а хазяїна доброго, щоб умiв хлiб робити i щоб жiнку свою з матiр'ю годовав i зодiгав.

В о з н ы й. Для чего же неписьменного? Наука - теє-то як його - в лiс не йде; письменство не єсть преткновенiє iлi помiха ко вступленiю в законний брак. Я скажу за себе: правда, я - теє-то як його - письменний, но по благостi всевишнього єсмь чоловiк, а по милостi дворян - возний, i живу хоть не так, як люди, а хоть побiля людей; копiйка волочиться i про чорний день iмiється. Признаюсь тобi, як приятелю, буде чим i жiнку - теє-то як його - i другого кого годовати i зодiгати.

В ы б о р н ы й. Так чом же ви не одружитеся? Уже ж, здається, пора. Хiба в ченцi постригтись хочете? Чи ще, може, суджена на очi не нависла? Хiба хочете, щоб вам на весiллi сю пiсню спiвали? Ось слухайте.

(Виборный поет)

N 5

Ой пiд вишнею, пiд черешнею

Стояв старий з молодою, як iз ягодою.

I просилася, i молилася:

"Пусти мене, старий дiду, на улицю погулять!"

"Ой я й сам не пiду, i тебе не пущу:

Хочеш мене, старенького, да покинути.

Ой не кидай мене, моя голубочко,

Куплю тобi хатку, i ще сiна жатку,

I ставок, i млинок, i вишневий садок".

"Ой не хочу хатки, анi сiна жатки,

Нi ставка, нi млинка, нi вишневого садка.

Ой ти, старий дiдура, i зогнувся, як дуга,

А я, молоденька, гуляти раденька".

В о з н ы й. Коли другiї облизня поймають, то i ми остерегаємся. Наталка многим женихам пiднесла печеного кабака; глядя на сiє, i я собi на умi.

В ы б о р н ы й. А вам що до Наталки? Будто всi дiвки на неї похожi? Не тiлько свiта, що в вiкнi; сього дива повно на свiтi! Та до такого пана, як ви, у iншої аж жижка задрижить!

В о з н ы й (в сторону). Признаюсь йому в моєй любвi к Наталцi. Послухай, пане виборний! Нiгде - теє-то як його - правди дiвати, я люблю Наталку всею душею, всею мислiю i всiм серцем моїм, не могу без неї жити, так її образ - теє-то як його - за мною i слiдить. Як ти думаєш? Як совiтуєш в таковом моєм припадцi?

В ы б о р н ы й. А що тут довго думати? Старостiв посилати за рушниками, та й кiнець. Стара Терпилиха не зсунулась iще з глузду, щоб вам одказати.

В о з н ы й. Ох, ох, ох!.. Стара не страшна, так молода кирпу гне! Я уже їй говорив, як то кажуть, надогад бурякiв - теє-то як його - так де! Нi приступу!

В ы б о р н ы й. Що ж вона говорить, чим одговорюється i що каже?

В о з н ы й. Она iзлагаєть нерезоннiї - теє-то як його - причини; она приводить в довод знакомство вола з волом, коня з конем; нарицаєть себе сиротою, а мене паном; себе бiдною, а мене багатим; себе простою - теє-то як його - а мене возним; i рiшительний приговор учинила - що я їй, а она мнi не рiвня - теє-то як його.

В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?

В о з н ы й. Я їй пояснил, що любов все равняєть.

В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?

В о з н ы й. Що для мене благопристойнiє панночка, нiж простая селянка.

В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?

В о з н ы й. Що она - теє-то як його - одна моя госпожа.

В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?

В о з н ы й. Що она не вiрить, щоб так дуже - теє-то як його - можна полюбити.

В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?

В о з н ы й. Що я її давно люблю.

В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?

В о з н ы й. Щоб я одв'язався од неї.

В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?

В о з н ы й (с жаром). Що? Нiчого!.. Тебе чорт принiс - теє-то як його - Наталка утекла, а я з тобою остався.

В ы б о р н ы й.Ой ви, письменнi! Вгору деретеся, а пiд носом нiчого не бачите: Наталка обманьовала вас, коли говорила, що ви їй не рiвня. У неї не те на серцi…

В о з н ы й. Не те? А що ж би такеє?

В ы б о р н ы й. Уже не що, другого любить; ви, може, чували, що як вони ще жили в Полтавi i покiйний Терпило жив був, то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець вирiс славний, гарний, добрий, проворний i роботящий; вiн од Наталки старший був годiв три або чотири; з нею вигодовавсь i зрiс вкупi. Терпило i Терпилиха любили годованця свого, як рiдного сина, та було й за що! Наталка любилась з Петром, як брат з сестрою. Но Терпило, понадiявшись на своє багатство, зачав знакомитись не з рiвнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами, купцями i цехмистрами - пив, гуляв i шахровав грошi; покинув свiй промисел i мало-помалу розточив своє добро, розпився, зачав гримати за Наталку на доброго Петра i вигнав його iз свого дому; послi, як не стало i послiднього сього робiтника, Терпило зовсiм iзвiвся; в бiдностi умер i без куска хлiба оставив жiнку i дочку.

В о з н ы й. Яким же побитом - теє-то як його - Терпилиха з дочкою опинилися в нашем селi?

В ы б о р н ы й. У Терпила в городi на Мазурiвцi був двiр - гарний, з рубленою хатою, коморою, льохом i садком. Терпилиха по смертi свого старого все те продала, перейшла в наше село, купила собi хатку i тепер живе, як ви знаєте.

В о з н ы й. А вишереченний Петро де - теє-то як його - обрiтається?