Наталка-Полтавка

В ы б о р н ы й. Правда, замуж вийти - не дощову годину пересидiти; але менi здається, якби чоловiк надежний трапився, то б не треба нi для себе, нi для матерi йому одказовать; ви люди не багатi.

Т е р п и л и х а. Не багатi! Та така бiднiсть, таке убожество, що я не знаю, як дальше i на свiтi жити!

Н а т а л к а. Мамо! Бог нас не оставить: єсть i бiднiйшi од нас, а живуть же.

Т е р п и л и х а. Запевне, що живуть, але яка жизнь їх!

Н а т а л к а. Хто живе чесно i годується трудами своїми, тому i кусок черствого хлiба смачнiший од м'ягкой булки, неправдою нажитої.

Т е р п и л и х а. Говори, говори! А на старостi гiрко терпiти нужду i во всiм недостаток. (К выборному). Хоть i не годиться своєї дочки вихваляти, та скажу вам, що вона добра у мене дитина; вона обiщала для мого покою за першого жениха, аби б добрий, вийти замуж.

В ы б о р н ы й. Об розумi i добрiм серцi Наталки нiчого i говорити; всi матерi примiром ставлять її своїм дочкам. Тiлько нiгде правди дiвати, трудненько тепер убогiй дiвцi замуж вийти; без приданого, хоть будь вона мудрiйша од царя Соломона, а краща од прекрасного Iосифа, то може умерти сiдою панною.

Т е р п и л и х а. Наталко! Чуєш, що говорять? Жалiй послi на себе, а не на другого кого.

Н а т а л к а (вздыхает). Я i так терплю горе!

В ы б о р н ы й. Та можна вашому горю i пособити; (лукаво) у мене єсть на примiтi чолов'яга i поважний, i багатий, i Наталку дуже собi уподобав.

Н а т а л к а (в сторону). От i бiда менi!

Т е р п и л и х а. Жартуєте, пане виборний!

В ы б о р н ы й. Без жартiв, знаю гарного жениха для Наталки. А коли правду сказати, то я i прийшов за його поговорити з вами, панi Терпилихо.

Н а т а л к а (с нетерпением), А хто такий той жених?

В ы б о р н ы й. Наш возний, Тетерваковський. Ви його знаєте… Чим же не чоловiк?

Н а т а л к а. Возний? Чи вiн же менi рiвня? Ви глумитеся надо мною, пане виборний!

Т е р п и л и х а. Я так привикла к своєму безталанню, що боюся i вiрити, щоб була сьому правда.

В ы б о р н ы й. З якого ж побиту менi вас обманьовати? Возний Наталку полюбив i хоче на нiй женитись; що ж тут за диво? Ну, скажiте ж хутенько, як ви думаєте?

Т е р п и л и х а. Я душею рада такому затевi.

В ы б о р н ы й. А ти, Наталко?

Н а т а л к а. Бога бiйтесь, пане виборний! Менi страшно i подумати, щоб такий пан - письменний, розумний i поважний - хотiв на менi женитись. Скажiте менi перше, для чого люди женяться?

В ы б о р н ы й. Для чого? Для того… а ти буцiм не знаєш?

Н а т а л к а. Менi здається, для того, щоб завести хазяйство i сiмейство; жити люб'язно i дружно; бути вiрними до смертi i помагати одно другому. А пан, которий жениться на простiй дiвцi, чи буде її вiрно любити? Чи буде їй щирим другом до смертi? Йому в головi i буде все роїтися, що вiн її виручив iз бiдностi, вивiв в люди i що вона йому не рiвня; буде на неї дивитися з презирством i обходитися з неповагою, i у пана така жiнка буде гiрше наймички… буде крепачкою.

Т е р п и л и х а. От так вона всякий раз i занесе, та й справляйся з нею. Коли на те пiшло, то я скажу: якби не годованець наш Петро, то й Наталка була б як шовкова.

В ы б о р н ы й. Петро? Де ж вiн? А скiлько рокiв, як вiн пропада?

Т е р п и л и х а. Уже рокiв трохи не з чотири.

В ы б о р н ы й. I Наталка так обезглуздiла, що любить за пропастившогося Петра? I Наталка, кажеш ти, добра дитина, коли бачить рiдну свою при старостi, в убожествi, всякий час з заплаканими очима i туж-туж умираючу од голодної смертi, - не зжалиться над матiр'ю? А ради кого? Ради пройдисвiта, ланця, що, може, де в острозi сидить, може, умер або в москалi завербовався!..

В продолжение сего монолога мать й дочь плачут.

N 10

В ы б о р н ы й.

Ей, Наталко, не дрочися!

Т е р п и л и х а.

Та пожалiй рiдной,

Мене, старой, бiдной,

Схаменися!

Н а т а л к а.

Не плач, мамо, не журися!

В ы б о р н ы й.

Забудь Петра-ланця,

Пройдоху-поганця, -

Покорися!

Т е р п и л и х а.

Будь же дочко, мнi неслушна!

Н а т а л к а.

Тобi покоряюсь,

На все соглащаюсь

Прямодушно.

В с е т р о є.

Де згода в сiмействi, де мир i тишина,

Щасливi там люди, блаженна сторона.

Їх бог благословляєть,

Добро їм посилаєть,

I з ними вiк живеть.

Т е р п и л и х а. Дочко моя! Голубко моя! Пригорнись до мого серця, покорность твоя жизнi i здоров'я менi придаєть. За твою повагу i любов до мене бог тебе не оставить, моє дитятко!

Н а т а л к а. Мамо, мамо! Все для тебе стерплю, все для тебе зроблю, i коли менi бог поможеть осушити твої сльози, то я найщасливiша буду на свiтi, тiлько…

В ы б о р н ы й. А все-таки "тiлько"! Вже куда не кинь, то клин. Викинь лиш дур з голови; удар лихом об землю, - мовчи та диш!

Т е р п и л и х а. Так, дочко моя! Коли тобi що i наверзеться на ум, то подумай, для кого i для чого виходиш за возного замуж.

Н а т а л к а. Так я сказала уже, що все для тебе зроблю, тiлько щоб не спiшили з весiллям.

В ы б о р н ы й. А нащо ж i одкладовать в довгий ящик; адже ми не суддi.

Т е р п и л и х а. Да треба ж таки прибраться к весiллю: хоть рушники i єсть готовi, так iще дечого треба.