Наталка-Полтавка

П е т р о. Так, угадав!.. Я - той нещасний Петро, якому Наталка припiвала сю пiсню, якого вона любила i обiщала до смертi не забути, а тепер…

М и к о л а. Що ж тепер? Iще ми нiчого не знаємо, може, i не її засватали.

П е т р о. Но серце моє замирає, начувається для себе великого горя. Братику Миколо, ти говорив менi, що ти їх родич, чи не можна тобi довiдаться о сватаннi Наталки? Нехай буду знати свою долю.

М и к о л а. Чому ж не можна? Коли хочеш, я зараз пiду i все розвiдаю. Та скажи менi, чи говорити Наталцi, що ти тут?

П е т р о. Коли вона свободна, то скажи за мене, а коли заручена, то лучче не говори. Нехай один буду я горювати i сохнути з печалi. Нащо їй вспоминати об тiм, якого так легко забула!

М и к о л а. Стережись, Петре, нарiкати на Наталку. Скiлько я знаю її, то вона не од того iде за возного, що тебе забула. Подожди ж мене тут. (Уходит к Терпилихе).

Я В Л Е Н И Е 5

Петро (один).

Чотири годи уже, як розлучили мене з Наталкою. Я бiдний був тогдi i любив Наталку без всякой надежди. Тепер, наживши кровавим потом копiйку, спiшив, щоб багатому Терпиловi показатись годним його дочки; но вмiсто багатого батька найшов мать i дочку в бiдностi i без помощi. Все здається, близило мене до щастя, но, як на те, треба ж опiзнитись одним днем, щоб горювати во всю жизнь! Кого безталання нападе, тому нема нi в чiм удачi. Правду в тiй пiснi сказано, що сосiдовi все удається, всi його люблять, всi до його липнуть, а другому все як одрiзано. (Поет).

N 15

У сосiда хата бiла,

У сосiда жiнка мила,

А у мене нi хатинки,

Нема щастя анi жiнки.

За сосiдом молодицi,

За сосiдом i вдовицi,

I дiвчата поглядають, -

Всi сосiда полюбляють.

Сосiд ранше мене сiє, -

У сосiда зеленiє,

А у мене не орано

I нiчого не сiяно.

Всi сосiда вихваляють,

Всi сосiда поважаюсь;

А я марно часи трачу,

Один в свiтi - тiлько плачу.

Во время пения Макогоненко выходит на сцену, слушает и по окончании подходит к Петру и говорит.

Я В Л Е Н И Е 6

Петро и выборный.

В ы б о р н ы й. Ти, небоже, i спiвака добрий.

П е т р о. Не так, щоб дуже - от аби-то.

В ы б о р н ы й. Скажи ж менi, вiдкiль ти iдеш, куда i що ти за чоловiк?

П е т р о. Я собi бурлака; шукаю роботи по всiх усюдах i тепер iду в Полтаву.

В ы б о р н ы й. Де ж ти бував, що ти видав i що чував?

П е т р о. Довго буде все розказовати. Був я i у моря; був на Дону, був на лiнiї, заходив i в Харков.

В ы б о р н ы й. I в Харковi був? Лепський то десь город?

П е т р о. Гарний город; там всього доброго єсть, я i в театрi був.

В ы б о р н ы й. Де? В театрi? А що се таке театр, город чи мiстечко?

П е т р о. Нi, се не город i не мiстечко, а в городi вистроєний великий будинок. Туда ввечерi з'їжджаються пани i сходяться всякi люди, хто заплатити може, i дивляться на комедiю.

В ы б о р н ы й. На комедiю (знак удивления.) Ти ж бачив, пане брате, сю комедiю, яка вона?

П е т р о. I не раз бачив. Се таке диво - як побачиш раз, то i вдруге схочеться.

Я В Л Е Н И Е 7

Те же и возный.

В о з н ы й. Що ти тут, старосто мiй, - теє-то як його - розглагольствуєш з пришельцем?

В ы б о р н ы й. Та тут диво, добродiю; сей парняга був у театрi та бачив i комедiю i зачав було менi розказовати, яка вона, та ви перебили.

В о з н ы й. Комедiя, сирiч, лицедiйство. (К Петру). Продолжай, вашець…

П е т р о. На комедiї однi виходять - поговорять, поговорять та й пiдуть; другi вийдуть - те ж роблять; деколи пiд музику спiвають, смiються, плачуть, лаються, б'ються, стрiляються, колються i умирають.

В ы б о р н ы й. Так таке то комедiя? Єсть же на що дивитись, коли люди убиваються до смертi; нехай їй всячина!..

В о з н ы й. Они не убиваються i не умирають - теє-то як його - настояще, а тiлько так удають iскусно i прикидаються мертвими. О, якби справдi убивалися, то б було за що грошi заплатити!

В ы б о р н ы й. Так се тiлько грошi видурюють! Скажи ж, братику, яке тобi лучче всiх полюбилось, як каже пан возний, лицемiрство?

В о з н ы й. Не лицемiрство, а лицедiйство.

В ы б о р н ы й. Ну, ну! Лицедiйство…

П е т р о. Менi полюбилась наша малоросiйська комедiя; там була Маруся, був Климовський, Прудиус i Грицько.

В ы б о р н ы й. Розкажи ж менi, що вони робили, що говорили.

П е т р о. Спiвали московськi пiснi на наш голос, Климовський танцьовав з москалем. А що говорили, то трудно розiбрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому i дуже поперевертав слова.

В ы б о р н ы й. Москаль? Нiчого ж i говорити! Мабуть, вельми нашкодив i наколотив гороху з капустою.

П е т р о. Климовський був письменний, компоновав пiснi i був виборний козак: служив в полку пана Кочубея на баталiї з шведами пiд нашою Полтавою.

В о з н ы й. В полку пана Кочубея? Но в славнiї полтавськiї времена - теє-то як його - Кочубей не бил полковником i полка не iмiл; iбо i пострадавший от iзверга Мазепи за вiрность к государю i отечеству Василiй Леонтiйович Кочубей бил генеральним суддею, а не полковником.

В ы б о р н ы й. Так се так не во гнiв сказати: буки-барабан-башта, шануючи бога i вас.