Наталка Полтавка

й. Лукавиш — теє-то як його — моя галочко! i добре все розумiєш. Ну, коли так, я тобi коротенько скажу: я тебе люблю i женитись на тобi хочу.

а. Грiх вам над бiдною дiвкою глумитися; чи я вам рiвня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бiдна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не пiд пару.

й. Iзложенниї в отвiтних рiчах твоїх резони суть — теє-то як його — для любовi ничтожнi. Уязвленное частореченною любовiю серце, по всiм божеським i чоловiчеським законам, не взираєть нi на породу, нi на лiта, нi на состоянiє. Оная любов все — теє-то як його — ровняєть. Рци одно слово: «Люблю вас, пане возний!» — i аз, вишеупом’янутий, виконаю присягу о вiрном i вiчном союзi з тобою.

а. У вас єсть пословиця: «Знайся кiнь з конем, а вiл з волом»; шукайте собi, добродiю, в городi панночки; чи там трохи єсть суддiвен, писарiвен i гарних попiвен? Любую вибирайте… Ось пiдiть лиш в недiлю або в празник по Полтавi, то побачите таких гарних, що i розказати не можна.

й. Бачив я многих — i лiпообразних, i багатих, но серце моє не iмiєть — теє-то як його — к ним поползновенiя. Ти одна заложила єму позов на вiчнiї роки, i душа моя єжечасно волаєть тебе i послi нишпорной даже години.

а. Воля ваша, добродiю, а ви так з-письменна говорите, що я того i не зрозумiю; та i не вiрю, щоб так швидко i дуже залюбитись можна.

й. Не вiриш? Так знай же, що я тебе давно уже — теє-то як його — полюбив, як тiлько ви перейшли жити в нашеє село. Моїх дiл околичностi, возникающiї iз неудобних обстоятельств, удерживали содiлати признанiє пред тобою; тепер же, читая — теє-то як його — благость в очах твоїх, до формального опредiленiя о моєй участi, открой мнi, хотя в термiнi, партикулярно, резолюцiю: могу лi — теє-то як його — без отсрочок, волокити, проторов i убитков получити во вiчноє i потомственноє владiнiє тебе — движимоє i недвижимоє iмiнiє для душi моєй — з правом владiти тобою спокойно, безпрекословно i по своєй волi — теє-то як його — розпоряджать? Скажи, говори, отвiчай, отвiтствуй, могу лi бить — теє-то як його — мужем пристойним i угодним душi твоєй i тiлу?

()

Видно шляхи полтавськiї i славну Полтаву,
Пошануйте сиротину i не вводьте в славу.
Не багата я i проста, но чесного роду,
Не стиджуся прясти, шити i носити воду.
Ти в жупанах i письменний, i рiвня з панами,
Як же можеш ти дружиться з простими дiвками?
Єсть багацько городянок, вибирай любую;
Ти пан возний — тобi треба не мене, сiльськую.

()

Так, добродiю, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре iм’я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дiвки, коли об нiй люди зашепчуть…

Музыка начинает играть прелюдиум. Наталка задумывается, а возный рассуждает и смешные показывает мины на лице.

Явление 3

. И после , показавшись на сцену, поет.

№ 4

Дiд рудий, баба руда,
Батько рудий, мати руда,
Дядько рудий, тiтка руда,
Брат рудий, сестра руда,
I я рудий, руду взяв,
Бо рудую сподобав.

Ой по горi по Панянцi
В понедiлок дуже вранцi
Iшли нашi новобранцi;
Поклонилися шинкарцi;
А шинкарка на них — морг:
«Iду, братики, на торг».

Iшли ляхи на три шляхи,
А татари на чотири,
Шведи-враги поле вкрили;
Козак в лузi окликнувся —
Швед, татарин, лях здригнувся,
В дугу всякий iзiгнувся.

По мере приближения выборного к оркестру, Наталка подходит к ведрам, берет их и уходит домой.

й. Чи се — теє-то як його — нова пiсня, пане виборний?

й. Та се, добродiю () не пiсня, а нiсенiтниця. Я спiваю iногдi, що в голову лiзе, — вибачайте, будьте ласкавi, я не добачив вас.

й. Нiчого, нiчого. Вiдкiль се так? Чи з гостей iдете — теє-то як його?..

й. Я iду iз дому. Випроводжав гостя: до мене заїжджав засiдатель наш, пан Щипавка; так уже, знаєте, не без того, — випили по однiй, по другiй, по третiй, холодцем та ковбасою закусили, та вишнiвки з кварту укутали, та й, як то кажуть, i пiдкрiпилися.

й. Не розказовав же пан Щипавка якої новини?