Навіщо. What For

— Как говорят в моей родной Одессе, торг здесь неуместен. Опять же, по всему, я вижу перед собой не юного новобранца, а матерого российского капитана или даже майора. У него может быть много интересного в свежей памяти… Пошли, пошли, тут уже недалеко. В Волновахе как раз штаб, тебя сдам, машину возьму, ребят заберу… А то они меня точно за труса держать будут. Ты, кстати, чего так далеко от своих забрался?.. Ну молчи, молчи, потом все расскажешь...

Виводить Мартинова, йдуть.

Мартинов

— У меня в кармане часы дедовские золотые, командирские — взял с собой на счастье. Возьми, а меня убей. Ну, убей, а потом возьми. По-любому, не с трупа заберешь, а подарок.

Слон

— Шо-то ты накрутил. Тебе какая выгода? В упор не вижу.

Мартинов

— Если в плен попаду, на органы пустят. У вас врачи ваших раненых за счет наших латают. Кровь-то у них одна, русская… Ты меня понять должен, лучше смерть, чем по кусочкам жить...

Слон

— Ну, положим, я, американский еврей, родом из Одессы, истинный православный жидобандеровец, ничего тебе не должен. А пересадка мозга тебе точно не помешает. Давай лучше споем что-нибудь этакое, походное, чтобы идти веселее.

Заспівує. Крутить автоматом за спиною Мартинова, ніби диригує. Той спочатку ворушить губами, потім теж починає підспівувати.

— Полковник Васин приехал на фронт

Со своей молодой женой.

Полковник Васин собрал свой полк

И сказал им: пойдем домой.

Мы ведем войну уже семьдесят лет,

Нас учили, что жизнь — это бой,

Но по новым данным разведки

Мы воевали сами с собой.

Этот поезд в огне,

И нам не на что больше жать,

Этот поезд в огне,

И нам некуда больше бежать.

Эта земля была нашей,

Пока мы не увязли в борьбе...[1]

Лунають постріли. Обидва падають, лежать, кров, здається, потрапило в ноги.

Мартинов

— Эй, ты живой?

Слон(після паузи, обмацує себе)

— Не дождешься!

18 сцена

Лавр і Стрілка. Ранок. Терикон. Лавр намагається додзвонитися Тесею чи Насті. Глухо. Також дзвонить командирам, нічого.

Стрілка

— Пити хочу. Дуже. Не можу більше.

Лавр.

— Будемо сечу пити. Бери осьо флягу, наливай. Чи я можу, мені зручніше.

Стрілка

— Ну не жартуй.

Лавр

— Та які тут жарти, космонавти п`ють. Я малим хотів бути космонавтом. То й спробував пити. Нічого страшного.

Стрілка

— А я хотіла моделлю бути… Гуляла по квартирі в такому коротюсінькому платтячку… Стій, чекай!

Дістає з кишені на штанях згорнутий халатик, який дала їй Тетяна. Гарячково скидає з себе все до білизни, надягає його, підперізується, крутиться перед Лавром.

Лавр

— Ще б туфлі на підборах.

Стрілка

— Угу, і білий кабріолет. Давай флягу, піду до колодязя.

Лавр

— Як попутка трапиться, бреши що хочеш, та їдь до наших, у Волноваху, а я далі сам.

Стрілка

— Не той час, щоб тут дівчаток підвозили. Мчать по дорозі як кулі, раз на три години машина.

Лавр

— Буду на тебе в бінокль дивитися. Як це в моделей зветься, як вони по терикону на трасу виходять?

Стрілка

— Дефіле. Останній писк літа — 2014. Останній зойк…

Крутнувшись, виходить.

19 сцена

Лавр видивляється у бінокль, де Стрілка. Дзвонить Тесей.

— …І вам добрий! Як ваші справи?..

— Ну, а чого тільки про мої? Я тут один лишився, Стрілка пішла воду шукати…

(придивляється)

— О, сіла в машину, мабуть, підвезуть. Я їй сказав до Волновахи вибиратися, як ти й казав. А мені куди звідси?.. Так… Тоді удосвіта вийду. Ну, таке… Сім-вісім… Считай, вмію. Ставок в селі, раків там повно, пірнав за ними… Кажеш же, немає іншого шляху... Ну то й добре. Мені завжди важко, як треба між чимось вибирати. А як там Настя?.. Ну добре як добре. Це ти їй хто?.. Ясно… І не бачив її ніколи?.. Бувай тоді, піду втоплюся у річці глибокій… Тю, це пісня така. Всі її знають. І звідки ти такий взявся?..

Тесей (Тримає телефон в руці)

— Дивний хлопець. Йому виживати треба, вибиратися, смерть навколо, а він, схоже, до мене ревнує. Смішно... Хоча з дівчиною вже час познайомитися особисто. Тонка натура, зараз такі майже не трапляються. Як вона зніяковіла, коли запитав, що їх з цим хлопцем пов'язує, так і не відповіла... А там щось таки не просто "а я люблю військових, красивих та здорових". Звісно, може, заяложений сюжет — романтична дівчина і хлопець з тих, у кому прокинулася давня козацька кров. Як дід казав — "той, хто спочатку цілує шаблю, а потім — жінку"...

20 сцена