Навіжені в Мексиці

Спочатку він підступно вкусив Тьомика за п’яту. Просто так, без видимих причин, коли мій напарник проходив повз нього. Потім намагався пробратись крізь відчинену кватирку до спальні Авраама, однак я встиг вчасно випхати його назад шваброю попри несамовите верещання і спротив. Насамкінець обурений котяра покусав і мене, пробуючи зігнати зі свого улюбленого крісла в літній кухні, а коли настав час обіду, влігся коло холодильника і почав голосно псувати повітря, безпардонно вимагаючи, щоб йому дали ковбаси. Попервах я думав, що він просто хоче їсти, може, якісь там боби чи картопельку (ну, то ж переконаний вегетаріанець як-не-як). Однак кіт гидливо відвертав морду від усіх запропонованих мною наїдків, продовжуючи вперто шкрябати двері холодильника з найкращими Авраамовими ковбасками.

Я стримано проігнорував його вимоги…

За годину, так нічого й не добившись, Мацератор поміняв тактику. Все пообіддя він ходив за мною слідом, скавучав, мов цуцик, терся об ноги, а коли я проходив кухнею, з розгону кидався на двері холодильника, готовий розплющитися на смерть в знак протесту проти того, що йому не дають ковбаси.

Я залишався незворушним, мов скеля…

О 6:30 вечора Мацератор остаточно втямив, що ніякими моліннями, сюсюканнями, скиглінням та іншими вишуканими благаннями ковбаси у мене не випросити. Він перестав нявкати, сердито фиркнув у мій бік і, гордо задерши кошлату голову, почимчикував на вулицю.

Чверть години його не було чути. Зате рівно о 18:45 Мацератор заліз на якесь дерево в садку, гарненько замаскувався серед листя і почав співати.

Співав він гарно, з придихом, з почуттям. Думаю, якби Філіпу Кіркорову викручували пальці обценьками, він співав би так само. Ще годину-півтори ми з напарником не звертали на котяче варнякання уваги. Ну подумаєш, може, у нього період такий, шукає даму серця. Але Мацератор, скотина, все співав та співав, часом беручи такі ноти, що у мене все внизу стискалося і хотілося мерщій бігти в туалет. За кілька годин він розспівався, і його арія перестала скидатися на жалісливе дитяче ниття, більше нагадуючи ревище сирени, що повідомляє про наліт бомбардувальників, з вкрапленнями рику пораненого африканського буйвола. І що найгірше — він ні на мить не спинявся.

— Слухай, — сказав Тьомик, затикаючи вуха ватою, — як він може так горланити? Бісова потвора! Геть без передиху. Ні, ну прямо як кіборг якийсь! Він що, весь цей час через анальний отвір дихає?

Я відповів мовчанкою і взяв собі теж трохи вати. Виття Мацератора починало реально діяти на нерви.

Час тягнувся повільно, мовби засохла жувальна гумка…

6

Настала ніч. Я тримався. З останніх сил. Але Тьомик, мій інтелігентний друзяка Тьомик не витримав. Приблизно о першій ночі він зірвався з ліжка, підлетів до вікна, розчахнув навстіж і закричав, як ненормальний:

— Твою мать! Твою мать! Твою ма-а-ать, курва!!! Коли ж ти вже охрипнеш там, пекельний виродку?!!

Мій напарник важко дихав і тримався руками за голову. Випадок, самі розумієте, був надзвичайний, позаяк дуже рідко доводиться чути, як мій компаньйон так сильно матюкається.

Мацератор на хвильку затих, неначе дослухаючись, що йому прокричав мій товариш. Але за мить, напевно, розцінивши Тьомикове верещання як бурхливий вияв захоплення його вокальними даними, котяра знов взявся співати. З ще більшим, ніж раніше, завзяттям.

Я давно вже не спав. Я взагалі за ту ніч майже не склепив очей і чув, як Артем в істериці перевертає і трощить меблі у своїй кімнаті, викрикуючи всяку гидоту на адресу Мацератора. Я пролежав ще хвилину, дедалі більше переживаючи за психічне здоров’я свого компаньйона, а тоді вирішив, що треба вживати рішучих заходів.

Взувши капці, вийшов на вулицю. Мацератор, неначе мавпа, сидів на дереві. Співав. Крутив туди-сюди хвостом від натуги. Я без особливих зусиль відшукав дерево, на якому він здійснював свою акцію протесту.

— Ну, добре, добре! — гукнув я. — Перестань какофонити і злазь! Я готовий домовлятися.

Мацератор замовк і зацікавлено глипав на мене крізь листя. Кілька секунд його очі моторошно відсвічували у темряві, а потім зникли. Затим пролунав шерех листя, шкрябання кігтів по дереву, і я побачив, як на мене спускається товста й пухнаста котяча задниця. За кілька секунд котяра зістрибнув на землю і поважно почвалав до кухні.

Я покірно чеберяв слідом за Мацератором.

— Тьомо, ти тільки не спускайся на перший поверх, поки я проводитиму переговори! — про всяк випадок гукнув я.

— Гнида! — закричав Тьомик з вікна спальні і пожбурив навздогад яблуком у садок.

— Фир-фир-р-р! — зашипів Мацератор, відчувши, як щось велике бебехнулося неподалік.

— Тьомо, не провокуй ескалацію конфлікту! — зарепетував я.

— Гнида! — ще раз прокричав мій напарник і з хряскотом захлопнув вікно.

Упевнившись, що йому більше нічого не загрожує, Мацератор тріумфальною ходою вступив до кухні.

— Ну, які будуть ваші умови? — звернувся я до нього.

Кіт підійшов до холодильника з м’ясом та ковбасою, всівся на підлогу і кілька разів недвозначно шкрябнув дверцята.