Нехай мене звуть Ґантенбайн

— Чи не складалося у вас враження...

— Я б хотів тут зазначити, — увірвався якийсь інший голос, — що свідок сліпий, і тому, панове, абсолютно марно ставити запитання, на які сліпий під присягою не може відповісти, надто на запитання...

Дзвінок.

— Натомість я наполягаю...

Дзвінок.

— Панове...

Знявся гамір, усі, здається, напружені до краю, я чекаю, щоб голова знову взяв слово, але він лише закликав до тиші, миті, позбавленої відлуння, й передав слово голосу справа, я ще не чув його:

— Ви знали вбиту?

Я розплющив очі, але не бачив нічого.

— Який характер мали ваші стосунки?

— Манікюр.

Сміх на трибуні.

— Це правда, — кажу я.

Мені не вірять.

— Ви часто відвідували Губер?

— Каміллу Губер?

— Так.

— Регулярно.

— Задля манікюру?

— Так, — підтверджую, — задля манікюру.

Звичайно, я відчуваю полегкість, що вони вочевидь не хочуть знати правди, яку я присягнув говорити як свідок.

Голова суду:

— Щоб не відходити від справи...

— Я б хотів іще раз з усією виразністю наголосити, — гучно проказав у залі інший голос, — що свідок сліпий, а це означає, що він ніколи не бачив убиту.

Вигук із зали:

— Через те й не годиться!

Дзвінок.

— Сліпий — не свідок!

Як уже сказано, це випадок, що кожного зачепив за душу. Тільки присяжні сиділи з непорушними обличчями, а також обвинувачений, що, на відміну від присяжних, навряд чи слухав: так чи так, а його життя вже занапащене.

Ось про що я дізнався з газет:

Жертву задушено, скориставшись шнуром від штор. Самогубство невірогідне. Вбиту характеризують як життєрадісну істоту. Вбивство з метою пограбування або через пристрасть. Її професія («повія») та історія її попереднього життя. Походить із верстви середньої буржуазії. Підозра падає на чоловіка, що подарував їй автомобіль «Карман». Крім того, є низка інших доказів, які, проте, були опротестовані. Алібі не має. Листування вбитої з обвинуваченим. Її оголошення з метою вийти заміж. Смерть сталася напередодні її заручин з одним зубним лікарем...

Захисник:

— Отже, як перейти до суті, — запитав він, — чи чули ви коли-небудь від Камілли Губер прізвище звинуваченого?

Прокурор:

— Чи не чули ви без згадки прізвища про клієнта, який через ревнощі цілий рік у листах погрожував Каміллі?

Так ось що хочуть дізнатися від мене, і я не знаю, чому я не просто кивнув головою, а запитав:

— Що ви розумієте під ревнощами?

Спалахи фотоламп у залі.

— Відповідайте на моє запитання...

Непевний, чи ніхто не помітив, що навіть Ґантенбайн здригнувся від яскравих спалахів, я відповів:

— Ні!

А втім, як відчуваю, переляк від отих фотоспалахів позбавив мою відповідь усякої вірогідності.

Я дивлюся на звинуваченого.