Нестерпна легкість буття

Це переконання народилося з Бетховенової музики, і хоча можливо (або навіть вірогідно), що відповідальність за нього несуть швидше інтерпретатори Бетховена, аніж сам композитор, нині ми всі поділяємо його більшою або меншою мірою: велич людини полягає для нас у тому, що вона несе свою долю, як ніс Атлас на плечах небесне склепіння. Герой Бетховена — атлет, що підіймає метафізичну вагу.

Томаш їхав до швейцарського кордону, і в моїй уяві сам патлатий і похмурий Бетховен диригував оркестром місцевих пожежників, граючи йому на прощання з еміграцією марш під назвою «Es muss sein».

Потім Томаш перетнув чехословацький кордон і наразивсь на колони російських танків. Йому довелося зупинити машину й чекати півгодини, поки вони проїдуть. Грізний танкіст у чорній уніформі стояв на перехресті, регулюючи рух, ніби всі дороги Чехословаччини належали тільки йому.

«Es muss sein» — повторював у думці Томаш, потім раптом засумнівався: це справді мусило бути?

Так, йому нестерпно було лишатися в Цюріху, пам’ятаючи те, що Тереза живе сама в Празі.

Але як довго мучило б його співчуття? До смерті? Чи рік? Чи місяць? Чи, може, лише тиждень?

Як він міг це перевірити?

Школярик на уроці фізики може робити досліди, аби пересвідчитись у правдивості тієї чи іншої наукової гіпотези. Але людина доросла, оскільки живе лиш одне життя, не має можливості перевірити гіпотезу дослідом і тому ніколи не довідається, мусила вона чи не мусила дослухатися до почуттів.

З такими думками він одчинив двері квартири. Каренін, плигаючи, намагався лизнути його в обличчя, полегшивши тим самим перші хвилини зустрічі. Бажання схопити Терезу в обійми (бажання, яке відчував ще й тоді, коли сідав у Цюріху в автомобіль) геть зникло. Йому здавалося, що він з нею стоїть посеред снігової рівнини й тремтить від холоду.17

З першого дня окупації російські військові літаки кружляли щоночі над Прагою. Томаш одвик від цього гуркоту й не міг заснути.

Перевертаючись із боку на бік біля сплячої Терези, він раптом пригадав слова, які вона сказала була колись давно. Балакали про його приятеля 3., й вона заявила: «Коли б я не зустріла тебе, то напевно закохалася б у нього».

Ці слова викликали в Томаша дивну меланхолію. Він раптом усвідомив, що лише завдяки випадкові Тереза саме кохає його. Що, окрім її здійсненого кохання до нього, в імперії можливостей існує безліч нездійснених кохань до інших чоловіків.

Нам здається неможливим, щоб справжня любов була чимось легким, позбавленим ваги; ми гадаємо, вона є тим, чим мусила бути; без неї наше життя не було б нашим життям. Нам здається, сам Бетховен, похмурий і патлатий, грає на честь нашого великого кохання своє «Es muss sein»!

Томаш пригадував Терезине зауваження про приятеля 3. і переконувався, що в його власній любові не озивається жодне «Es muss sein!», а скоріше «es konnte auch anders sein»: могло бути і по-іншому.

Сім років тому в Терезиному містечку випадково виявили важку хворобу мозку, у зв’язку з цим головного лікаря клініки, де працював Томаш, терміново запросили на консультацію. Але головного випадково схопив ішіас, він не міг рухатися і послав замість себе Томаша. У містечку було п’ять готелів, проте Томаш випадково потрапив саме в той, де працювала Тереза. Випадково перед відходом поїзда в нього лишилось трохи вільного часу, аби посидіти в ресторані. Тереза випадково чергувала в ті хвилини і випадково обслуговувала Томашів стіл. Знадобилося шість випадковостей, які підштовхнули Томаша до Терези, ніби його самого до неї не вабило.

Він повернувся до Чехословаччини заради неї. Таке фатальне рішення спиралося на любов таку випадкову, що її взагалі могло б і не бути, якби Томашевого шефа сім років тому не схопив ішіас. І ця жінка, це втілення абсолютної випадковості, лежала тепер поряд із ним, глибоко дихаючи уві сні.

Була вже пізня ніч. В Томаша заболів шлунок, як це часто траплялося в хвилини пригніченості.

Тереза раз чи двічі легенько схропнула. Це не викликало в нього жодного співчуття. Він відчував лише тягар у шлунку і розпач од того, що повернувся до Чехословаччини.

 

 

ЧАСТИНА ДРУГАДУША І ТІЛО  1 

Яка б це була дурниця, коли б автор намагався переконати читача, що його герої справді жили на світі. Вони народились аж ніяк не з утроби матері, з одного-двох сугестивних речень чи з однією вирішальної ситуації. Томаш народився із ситуації: einmal ist keinmal1. Тереза — з бурчання в животі.

Коли вона вперше ввійшла до Томашевої квартири, в неї почало бурчати в животі. Нічого дивного: вона не обідала й не вечеряла, лише вранці з’їла на вокзалі бутерброд, чекаючи поїзда. Тереза вся зосередилась на своїй сміливій подорожі, а про їжу й забула. Та хто не думає про своє тіло, той стає його жертвою. Це було жахливо: стояти перед Томашем і чути, як кавчить у твоїх нутрощах. Їй хотілося плакати. На щастя, Томаш одразу обняв її, й вона забула про те кавчання.2