Нестерпна легкість буття

Усі мови, що походять з латини, утворюють слово «співчуття» з допомогою префікса «сот» — «спів» — і кореня, первісне значення якого означало «страждання» (com-passion). Іншими мовами — наприклад, чеською, польською, німецькою, шведською,— це слово перекладається іменником, складеним з префікса подібного значення та слова «чуття» (по-чеському: sou — cit, по- польському: współ— czucie, по-німецькому: Mit — gefühl, по-шведському: med — känsla).

У мовах, що походять з латини, слово «співчуття» (com-passion) означає: ми не можемо байдуже дивитися на страждання іншої людини, або співчуваємо тому, хто страждає. В іншому слові (французьку pitié, англійському pity, італійському pietà і т. д.), що має приблизно таке саме значення, вчувається, зрештою, якась поблажливість до стражденного. Avoir de la pitié pour une femme означає, що нам краще, аніж жінці, тож ми схиляємося перед нею, ставимося поблажливо.

Ось причина, чому слово «співчуття» викликає певну недовіру; здається, ніби це погане, другорядне почуття, що не має нічого спільного з любов’ю. Кохати когось зі співчуття не означає любити по-справжньому.

У мовах, які утворюють слово «співчуття» не від кореня «страждання» (passion), а від іменника «чуття», це слово вживається приблизно в тому самому значенні, а проте не можна сказати, ніби воно означає щось другорядне, погане. Таємнича сила етимології цього слова висвічує його по-іншому й надає ширшого значення: співчувати (мати співчуття) означає вміти переживати з іншим його нещастя, але також поділяти разом із ним будь-яке інше почуття — радість, тугу, щастя, біль. Отже, такого роду співчуття (в значенні współczucie, Mitgefühl, medkänsla) означає максимальну здатність емоційного почуття, здатність до почуттєвої телепатії; в ієрархії почуттів воно — найвище.

Коли Тереза переповіла Томашеві свій сон, у якому заганяла собі голки під нігті, вона мовби призналася в тому, що нишком переглянула Томашеві шухляди. Коли б таке зробила інша жінка, він ніколи в житті більше з нею не розмовляв би. Тереза знала це і тому сказала: «Вижени мене!» Проте він не вигнав, натомість ухопив її за руку й почав цілувати пучки, бо в ту хвилину він і сам відчував біль під нігтями, так ніби нерви її пальців вели прямо до кори його мозку.

Людина, не надарована диявольським чаром, що зветься «співчуття», змогла б лише холодно засудити Терезин учинок, бо приватне життя іншої людини — справа свята й шухляди з її інтимними листами не слід займати. Та оскільки співчуття стало Томашевою долею (чи прокляттям), йому здалося, що то він сам стояв навколішках перед відкритою шухлядою свого столу й не міг відірвати очей од рядків, написаних Сабіною. Він розумів Терезу й не тільки не годен був сердитися на неї, але любив іще дужче.10

її жести ставали різкі й неврівноважені. Минуло вже два роки відтоді, як вона викрила його невірність, і ситуація ставала дедалі безвихіднішою.

Чи Томаш і справді не годен був розірвати своїх численних амурних зв’язків? Не міг. Він розбестився. Не вмів подолати охоти до інших жінок. Та й не бачив у цьому потреби. Ніхто не знав краще за нього, що ці пригоди Терезі не загрожують. Т о ж чому він мав зрікатися їх? Це видавалося так само безглуздим, як коли б він отак з доброго дива перестав ходити на футбол.

Але чи можна було при цьому говорити про якусь утіху? Вже в ті хвилини, коли йшов до котроїсь із коханок, він відчував збрид і обіцяв собі, що зустрічається з нею востаннє. Перед очима стояла Тереза і, щоб не думати про неї, Томаш мусив напитися. Після знайомства з Терезою, не міг більше кохатися з іншими жінками без алкоголю! Але алкогольний дух ставав тим слідом, за яким Терезі легше було виявляти його невірність.

Томаш потрапив у пастку: вже йдучи до чергової приятельки, втрачав до неї інтерес, але досить було лишитися день без жінки, як знову набирав телефонний номер, аби з кимось зустрітися.

Найкраще йому бувало в Сабіни, оскільки він знав, що вона людина тактовна й можна не боятися розголошення інтимних стосунків. Її майстерня нагадувала Томашеві минуле — ідилічне життя неодруженого чоловіка.

Мабуть, він і сам не усвідомлював, як змінився: боявсь вертати пізно додому, бо там на нього чекала Тереза. Якось Сабіна навіть помітила, що він під час любовних утіх позирає на годинник.

Потім вона, і досі гола, лінивим кроком ходячи майстернею, зупинилася перед картиною на мольберті й скоса поглянула на Томаша, який квапливо вдягався.

Був уже вдягнений, лише одна нога лишилась боса. Роздивлявся довкола, а тоді навкарачки заходився шукати щось під столом.

Сабіна сказала:

— Коли дивлюсь на тебе, маю таке відчуття, як від власних картин. Вічна тема: зіткнення двох світів. Подвійна експозиція. За силуетом розпусника Томаша несподівано просвічує обличчя романтичного коханця. Або навпаки: крізь постать Трістана, який думає тільки про свою Ізольду, видно зрадливий світ розпусника.

Розгублено слухаючи Сабіну, Томаш підвівся.

— Що ти шукаєш? — запитала вона.

— Шкарпетку.