Нюрнберґ-2

«За наказом ЦК КПРС і уряду СРСР жителі 13 сіл Кубані були заслані на далеку Північ за те, що «не виконали план постачань пшениці і саботаж». Виселенням керував помічник начальника ГПУ, уповноважений Політбюро Кабаєв. Масштаби висилок, або, іншими словами, знищення декількох сотень тисяч кубанських українців можна уявити собі із наступних цифр: села Полтава з населенням 17000, Умань — 45000, Мишастівка — 40000 душ були виселені повністю. З деяких сіл жителі були виселені частково, наприклад, із села Іванів вивезли половину мешканців.

Сільськогосподарський реманент і особисте майно, яке люди приготували, щоб узяти із собою на вислання, відібрали в них при посадці в потяги. Відправлення на вислання звичайно супроводжувалося публічними розстрілами та кровопролиттям». («The Black Deeds of the Kremlin. A White Book», Vol. 1, Toronto, 1953, p. 441).

Ці дії КПРС на Кубані підпадають під ознаки статті 2, п. «с» Конвенції про злочин геноциду та покарання за нього від 09.12.48 і повинні бути покарані.

Злочинний комуністичний режим усвідомлював, що вчиняє злочин проти українського народу, тому намагався сховати катастрофічні наслідки голоду і сам факт голодомору в Україні.

Політбюро ЦК КП(б)У 13 березня 1933 року категорично заборонило поширення чуток про голод на Україні.

У грудні 1932 р. була введена система внутрішніх паспортів в УСРР відповідно до якої колгоспникам, за винятком завербованих на будівництва п’ятирічки (при наявності договору і дозволу правління колгоспу), паспорти не видавали, щоб знищувати українців на місці та обмежити їхню міграцію по країні із розповідями про голод. Пересування їх по країні було суворо обмеженим і регламентовано відповідними постановами уряду (журнал «Комуніст», 1 січня 1933 року; Соціалістична Харківщина, 1 січня 1935 року; Вісті ВУЦВК, 18 березня 1933 року).

Матеріали перепису 1937 року Сталін наказав сховати в архів. Тільки в 1989 році до цього архіву був відкритий доступ.

У результаті голодомору спорожніли тисячі українських сіл, особливо в південних областях республіки. Усунувши з української землі українців, російський імперіалізм почав заселяти її людьми із Росії. Політбюро ЦК ВКП(б) вирішило 25 жовтня 1933 р. переселити на Україну російських і білоруських колгоспників, а також селян із Середньої Азії. За переселенням особисто стежили Сталін, Молотов і Каганович (РГАЕ, ф. 5675, on. 1, с. 31, а. 8; с. 41, а. 19). Наприкінці грудня в Україну відправили 329 ешелонів, які доставили 21756 господарств білоруських і російських колгоспників, що були розселені в Одеській, Дніпропетровській, Донецькій і Харківській областях (там само, с. 33, а. 56).

Уряд займався також внутрішньоукраїнським переселенням із північних регіонів України в південні, щоб сховати жахливі наслідки голоду (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 6, арк. 321, а. 6).

Для кращого контролю за настроями і поводженням селян їх переселили із малих хуторів і окремо розташованих одноосібних господарств у села.

Міжнародне невтручання

Уряди закордонних держав, які знали про голод від своїх дипломатів (див. видання Д. Злепка і А. Граціосі), не виступили з офіційною заявою на адресу уряду СРСР про геноцид українців. Більш того, вони прийняли у вересні 1934 р. СРСР в члени Ліги націй. Остання проігнорувала звернення українських еміграційних політичних організацій із викладом факту голоду в Україні (див.: Шульгін О. Без території. Ідеологія та чин уряду УНР на чужині. — Париж, 1934. — С. 363–368).

Звинувачення в геноциді

Факти, викладені в цій частині Звинувачувального висновку, дозволяють стверджувати, що в українському селі в 1932–1933 рр. був здійснений акт геноциду проти українців. Дії, здійснені комуністичним режимом в Україні, як підтверджують архівні письмові джерела та офіційні документи партії і радянського уряду тих років, відповідають пунктам статті 2 «Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього», прийнятої 9 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН, ратифікованою СРСР (Ведомости Верховного Совета СССР, 1954. — № 12. — С. 244).

Міжнародна комісія по розслідуванню голоду на Україні, у якій брали участь відомі юристи (деякі з них брали участь у засіданнях Нюрнберзького процесу), заслухавши свідчення різних сторін, прийшла до висновку, що «геноцид проти українського народу мав місце» в Україні 1932–1933 рр. (Див.: Міжнародна комісія із розслідування голоду на Україні 1932–1933 рр. Підсумковий звіт. 1990 рік. — К., 1992. — С. 76).