Нюрнберґ-2

Стаття 62 Кримінального Кодексу України забороняє антиконституційну діяльність у формі закликів до насильної зміни чи повалення конституційного ладу в Україні. Такі антидержавні організації як КПУ та «Союз советских офицеров» офіційно не закликають до насильницького повалення української держави. Підрив незалежності її вороги здійснюють повільно крок за кроком. Кожен окремий крок не містить у собі складу злочину, передбаченого кодексом. Проте, якщо не зупинити їхню діяльність, то, втрачаючи суверенітет поступово, ми врешті-решт втратимо його весь і опинимося у повній залежності від Москви.

Група депутатів Верховної Ради України від Української республіканської партії зверталася до Генерального прокурора України з депутатським запитом про необхідність припинити антидержавну діяльність такого роду. Прокурор не вжив належних заходів.

Тоді ми вирішили доповнити статтю 62 КК частинами, які забороняли б будь-яку діяльність, яка може призвести до підриву незалежності України.

Відредагований текст поправок, попередньо узгодивши їх з Олександром Жиром, офіцером служби безпеки, Головою комісії Верховної Ради, я подав на розгляд комісії. З’ясувавши, що в разі схвалення вищеназваного документу, буде заборонено агітувати за відродження Радянського Союзу та повернення України до його складу, законопроект було відхилено комуністичною більшістю членів комісії.

Таким чином, молода незалежна держава не створила юридичної бази для захисту себе від ворогів.

Минуло півдесятка років. 5 квітня 2001 р. Верховна Рада ухвалила закон про політичні партії в Україні. Він дав юридичну підставу для боротьби проти антидержавних організацій. 13 серпня я представив Раді і Рада Української республіканської партії схвалила заяву міністрові юстиції України пані Сюзанні Станік з клопотанням зробити подання Верховному Судові України про заборону діяльності Комуністичної партії України. Ясно, що за умов, коли комунізм ще такий свіжий у головах багатьох владоможців, коли багато з них є прямими спадкоємцями катів українського народу, ця справа легко не піде, але вона неодмінно дасть позитивний наслідок. (Копію заяви див. у додатках).

1998 року, коли президент України видав указ про заснування Дня вшанування пам’яті жертв голодоморів в Україні, тоді уряд ухвалив постанову, якою зобов’язав місцеві органи влади взяти організацію вшанування пам’яті жертв комуністичного терору в свої руки. І по Україні справді цей день був відзначений на державному рівні. Пам’ятний знак жертвам голодоморів біля Михайлівського собору в Києві включили до списку видатних місць столиці для відвідування президентами інших держав. Проте кучмівська влада так заклопотана самозбереженням та самопродовженням, що в неї вистачає уваги тільки на букет квітів до пам’ятного знаку — на щось більше її вже не вистачає. І коли б не активна діяльність Асоціації дослідників голодоморів в Україні, Української республіканської партії та гурту «Самостійна Україна», то й цього б не робила. Тим часом мусимо думати про відзначення 2003 р. 80-річчя голодомору 1921–1923 та 70-річчя голодомору 1932–1933 рр. У цьому плані відбувся обмін делегаціями між Фундацією дослідження українського голодомору в Чикаго (США) та нашою Асоціацією. Про це я написав статтю в газеті УРП «Самостійна Україна» № 38, частину з якої й подаю до уваги читачів.

«Моя поїздка до США відбулася на запрошення керівництва Фундації дослідження українських голодоморів в Чикаго — голови Миколи Міщенка та члена Комітету Лідії Трухлої, які раніше відвідали Київ. Така зустріч була необхідна для подальшої координації діяльності Асоціації дослідників голодоморів в Україні та Фундації із Сполучених Штатів.

Результатом зустрічей стало узгодження загальної схеми підготовки до відзначення в 2003 році 70-річчя голодомору 1932–1933 років. Ця схема передбачає тривалість заходів по вшануванню пам’яті жертв голодомору з червня до кінця листопада 2003 року. Про цю трагедію має дізнатися увесь світ.

З Американського континенту прибуде в Україну на прощу кілька сотень українців. На Михайлівському майдані біля пам’ятника жертвам голодомору відбудеться панахида. Службу Божу відправлять глави усіх українських церков. Потім планується похід зі свічками.

Наступного дня з Михайлівського майдану жалобний похід на чолі з церковними ієрархами рушить до одного з сіл, що тепер територіально належить Києву, де 1933 року загинуло від голоду найбільше людей. Там відбудеться відкриття пам’ятного хреста (а, може, й великої могили).