Читаем Норвезькі народні казки полностью

Подорожній подякував йому, озирнувся по світлиці й побачив на стіні коров’ячий ріг. А коли уважніше придивився, то помітив у ньому щось схоже на людську голову.



Його пройняв такий страх, що він, замість ввічливо спитати, як годилося б, несамохіть крикнув:

— Добрий вечір, господарю, чи не пустили б ви мене переночувати?

У розі щось засичало з присвистом, наче лойова свічка, коли її погасять, і в тих звуках ніби вчулися слова:

— Ночуй, синку.

І тієї миті на середину світлиці викотився накритий стіл з чудовими, смачними наїдками. Там навіть було пиво. А коли подорожній добре попоїв і напився, розстелилась м’яка, тепла постіль із оленячих шкур.

Бачите, як добре, що подорожній таки знайшов справжнього господаря тієї хати!







Пан Пер


Були собі чоловік і жінка, і не мали вони нічого, крім трьох синів. Як кликали старших, я не знаю, а найменший звався Пер.

Коли батьки померли, дітям лишилися тільки горщик, деко та кішка. Старший вважав, що йому належить усе найкраще, тому взяв собі горщика.

— Як позичу комусь горщика, то завжди із нього щось вишкрябаю, — сказав він.

Середній син узяв собі деко.

— Як позичу комусь деко, то завжди й сам скуштую того, що в ньому пеклося, — сказав він.

А найменшому вже не було з чого вибирати. Сама кішка лишилася — ото й уся спадщина.

— Якщо я навіть позичу комусь кішку, то однаково не матиму нічого, — сказав він. — Бо як їй і дадуть трохи молока, то вона його сама вихлебче. А все-таки візьму її. Шкода, ще пропаде тут.

Попрощалися брати і вирушили в світ шукати щастя. Кожен подався своєю дорогою.

Найменший, Пер, іде, і кішка за ним біжить. Пройшли вони трохи, а кішка й каже:

— Я хочу тобі віддячити за те, що ти не залишив мене в старій хаті, щоб я там пропала. Зараз я скочу до лісу і спіймаю кілька гарних звірів. Тоді ти підеш до королівського палацу — он він видніє вдалині — і скажеш королю, що маєш передати йому невеликий подарунок. А коли він спитає, від кого той подарунок, скажеш, що від пана Пера.

Так вона й зробила. Пер і не зоглядівся, як кішка повернулася з лісу з оленем. Вона стрибнула оленеві на голову, вмостилася між рогами і пригрозила йому:

— Якщо ти зараз не побіжиш до королівського палацу, я видряпаю тобі очі.

Довелося оленеві бігти.

Прийшов Пер з оленем до палацу та й каже:

— Я маю передати королю невеличкий подарунок, якщо він не погордує ним.

Король побачив оленя і дуже зрадів.

— Від кого цей гарний подарунок? — запитав він.

— Від пана Пера, — відповів Пер.

— Он як, від пана Пера! — мовив король. — А де він живе?

Йому було трохи соромно, що він не знає про таку відому людину.

— Не можу цього сказати, — відповів Пер. — Мій пан не велів.

Король щедро винагородив його за послугу й доручив передати щире вітання й подяку його панові.

Другого дня кішка знов подалася до лісу, стрибнула великій сарні на голову, вмостилася в неї між очима й погрозами пригнала її до королівського палацу. Коло брами Пер забрав сарну й привів перед палац.

— Я маю передати королю невеличкий подарунок, якщо він не погордує ним, — сказав Пер.

Король зрадів сарні ще дужче, ніж оленеві, і запитав:

— Від кого цей гарний подарунок?

— Знов від пана Пера, — відповів Пер.

— А де він живе? — запитав король.

— Не можу вам цього сказати, — відповів хлопець, як і вчора. — Мій пан не велів.

Король дав йому ще більшу винагороду за послугу.

Третього дня кішка пригнала з лісу лося. Пер привів його перед палац та й каже:

— Я знов маю для короля подарунок, якщо він не погордує ним.



Як побачив король великого, гарного лося, то так зрадів, що не знав, на яку ногу ступити. Цього разу він дав Перові ще більшу винагороду за послугу — цілих сто талярів! Але захотів конче довідатись, де живе пан Пер. Питав він, питав хлопця, і так і сяк, а той в одно відповідає:

— Не можу вам цього сказати, мій пан суворо заборонив.

— То передай панові Перу, що я запрошую його в гості, — сказав нарешті король.

— Гаразд, — відповів хлопець, — передам.

Вийшов Пер з королівського палацу, зустрівся за брамою з кішкою та й каже:

— Ну і встряв же я через тебе в халепу! Король хоче, щоб я прийшов до нього в гості. А я ж нічого не маю, крім цього дрантя, що на мені.

— О, нема тобі чого боятися, — відповіла кішка. — Через три дні ти матимеш коня, повіз і таке розкішне вбрання, що з тебе золото капатиме! Отоді й поїдеш до короля. Та хоч би що ти побачив у його дворі, щоразу кажи: «У мене все багато краще й пишніше». Не забудь!

— Ні, не забуду, — пообіцяв Пер.

Через три дні кішка привела йому коня, запряженого в повіз, а в повозі все, що Перові могло знадобитися. І все таке гарне, що й не сказати. Пер причепурився, сів у повіз і подався в дорогу. Кішка бігла поряд.

Король зустрів його привітно. Та хоч би що він йому показував, хоч би чим хвалився, щоразу чув у відповідь:

— У мене все багато краще й пишніше.

Звичайно, королю це не вельми подобалось. А Пер, хоч і бачив, як кривиться король, правив далі своєї. Нарешті король так розсердився, що більше не міг витримати.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Мудрость
Мудрость

Широко известная в России и за рубежом система навыков ДЭИР (Дальнейшего ЭнергоИнформационного Развития) – это целостная практическая система достижения гармонии и здоровья, основанная на апробированных временем методиках сознательного управления психоэнергетикой человека, трансперсональными причинами движения и тонкими механизмами его внутреннего мира. Один из таких механизмов – это система эмоциональных значений, благодаря которым набирает силу мысль, за которой следует созидательное действие.Эта книга содержит техники работы с эмоциональным градиентом, приемы тактики и стратегии переноса и размещения эмоциональных значимостей, что дает нам шанс сделать следующий шаг на пути дальнейшего энергоинформационного развития – стать творцом коллективной реальности.

Александр Иванович Алтунин , Гамзат Цадаса , Дмитрий Сергеевич Верищагин

Карьера, кадры / Публицистика / Сказки народов мира / Поэзия / Самосовершенствование