Ностальгія за часом, у якому ніколи не був

Що тут скажеш? Справді, “київська” українська сильно відрізняється від літературної. Суржик ллється звідусіль, як кислотний дощ з неба. З реклами, з газет, з телевізора... а про радіо шансон я взагалі мовчу, бо вони це роблять, мабуть, навмисне.

Боже, дякую тобі за те, що корови не літають! Але чому ти не зробив також, щоб малописьменні люди не писали?

Це не про автора. Автор, як я вже казав, якщо захоче – то вміє.

Але ж маю в руках не якесь там радіо! Книжка все-таки, не просто купа поєднаних між собою паперів. Джерело знань, хай йому чорт, ніколи б деяких знань не отримувати.

Так, звиклим до київської говірки читачам буде легше. Деяким навіть радісніше – он як, письменник, бач, а теж по-нашому розгаварює. Деяким навіть наука буде – он бач. як, виявляється, в Києві розмовляють, учись, синку, може колись і ти переїдеш. Ви не смійтеся, я сам колись таке чув.

Але ж, шановний пане автор, на біса вам обмежувати коло своїх прихильників такою аудиторією? Чи не краще піти шляхом класиків?

Талант є (ось, наприклад така собі крихітна деталь: “Це мертве полум'я – спокійно сказала дівчина й абсолютно спокійно провели рукою над полум'ям” Бррр... Читаєш – і мороз по шкірі біжить.).

Пробивна здатність така, що нам би усім повчитись, в жодних літературних скандалах начебто не помічений (хоча, кажуть, скандали письменникові лише на користь). Остання фраза, звісно, це лише жарт.

А от з приводу мови – на жаль, ні. Не до жартів. Треба задуматись.

А я поки що наступного книжку Литовченка почитаю.