Нові пригоди самоходика

Ох, якби зараз у мене під рукою був мій самохід! Але він лишився на березі, а я сидів у човні дівчини, що змагалася з якоюсь великою рибиною. Для мене стократ важливіша була рибальська карта. Ця карта приховувала, певно, якусь таємницю…

– Черпак! Чому ви не взяли черпака, хай йому біс?! – кричала Марта.

Нарешті ми виловили з води окуня. Здоровенна рибина! Скільки живу, не бачив такого окуня. Його темно-зелена спина виблискувала на сонці, а боки мінилися жовтим і зеленим. Великий, гострий спинний плавник стримів, як ніж.

– Є! Є! Є! – підскакувала в човні дівчина. – Важить, певно, кілограмів зо два. Може, я побила абсолютний рекорд Польщі?

– Добродії! – гукнула вона до лицарів спінінгу. – Прошу до мене. Я повинна мати свідків. Заявлю про цю рибину в Спілку. Може, одержу медаль?

Підпливли човником пан Анатоль і пан Казик. Глянули на окуня, що борсався на дні нашого човна, і їхні обличчя посіріли від заздрощів.

– Гарна рибина, – буркнув пан Анатоль. – Та рекорду ви, мабуть, не побили. Абсолютний рекорд Польщі становить для окуня один кілограм вісімсот вісімдесят грамів.

– А я вам кажу, що він важить два кілограми. Щонайменше два кілограми! – захоплювалась дівчина. – Хай живе мій «отченаш»! Зараз попливу по вагу й потім у вашому таборі зважимо рибину. Ви підпишете протокол.

…Біла яхта вже пливла до нас. Отже, зустріч скінчилася. Я ніколи не дізнаюся, що Чорний Франек говорив Вацекові Краватику…

– Біжу додому по вагу, – вирішила Марта. – А вас, – звернулася вона до мене, – підвезу до вашого намету.

У відповідь вона почула тільки моє сердите буркотіння. Всю дорогу я похмуро мовчав. Коли ми вже були коло берега, де стояв мій намет, я голосно заявив:

– Присягаюся, що від сьогоднішнього дня ніколи не водитимуся з дівчатами. Через вас, може, найчудовіша пригода пройшла повз мене.

Вона засміялася і показала мені язика.

– Головне, що я спіймала найчудовішого окуня. А ваших пригод я не беру близько до серця.

У похмурому настрої я вийшов на берег і заходився готувати обід. Бачив, як біла яхта пропливла біля мису Судака й, не зупиняючись, звернула до Сем'ян. Потім я згубив її з очей.

Повернулися з озера обидва лицарі спінінгу. Не зловили ні одної рибинки. Тим дужче вони сердилися, коли підпливла Марта з домашньою вагою.

Окунь важив кілограм дев'ятсот тридцять грамів. Дівчина побила абсолютний рекорд Польщі.

– Може, ця вага несправна? – засумнівався пан Анатоль.

Проте обоє вони з паном Казиком підписали протокол. Марта сказала, що вагу окуня перевірить ще у відділенні водної міліції.

Поки важили рибину, я сидів перед своїм наметом і вдавав, Що не помічаю Марти.

Я сердився. Бо що з мого перебування над Озерищем? Не знайшов Чоловіка з рубцем і досі не знав, де шукати затоплену автомашину. Це була перша й найважливіша справа, що заради неї я приїхав сюди. Але вже над Озерищем виникло кілька проблем, які дратували мене. Бо все, що діялося, кожна найменша подробиця могла мати велике значення для розшуку скарбів. А я не довідався, хто такий Капітан Немо, хто такий Водолаз-Проповідник, тобто Несправжній Орнітолог. Чому таку велику суму грошей хоче заплатити Вацек Краватик за рибальську карту? І де зараз та карта?

– Чи ви й досі проти дівочого товариства? – почув я Мартин голос. – У вас таке обличчя, ніби ви хочете когось убити.

– Гр-р-р-р! – загарчав я і клацнув зубами.

Вона махнула рукою, це означало, що в такому настрої з мене кепський товариш. Вона поклала в човен свою вагу, рибину; засунула в кишеню свідчення лицарів спінінгу й попливла, мабуть, додому. Я не дуже уявляв, де вона живе.

Коли вона відпливла, до мене підійшов пан Анатоль.

– Якась дивна ця ваша знайома, – почав він розмову. – Там, де теоретично повинна полювати щука, вона ловить вугра. Сьогодні на «отченаш» спіймала великого окуня. Скажіть, що це все означає? – вирвався з його грудей крик здивування і розпачу.

– Я не дуже розумію, у чім річ. Просто вона, мабуть, уміє ловити рибу.

– А я? Ви думаєте, я не вмію? Вона, певно, не прочитала за все життя й сотої частини тієї літератури про риб, що я. А де не вмоститься зі своєю вудкою, там спіймає. Що це означає?

– Може, вона вміє чарувати, – знизав я плечима. – Проте ви ж наче людина, яка не вірить у чари.

– Не вірю, – невпевнено покрутив він головою. – Але мені важко логічно пояснити таке дивне явище. Якщо вона знову припливе сюди й почне ловити, й знову спіймає якусь величезну рибину…

– То що ви зробите? Оголосите її чарівницею? – чемно запитав я. І довірливо прошепотів: – Я теж гадаю, що вона чарівниця…

Я пообідав консервами, сів у самохід і поплив на Чапли-нець. Походив по острові, але не зустрів ані Чорного Франека, ані когось із його ватаги. А вже приготувався був порозмовляти з Чорним Франеком про карту.

Потім я попрямував на острівець, де минулої ночі був бранцем. Після ватаги Чорного Франека там зосталися тільки розвалений курінь, витоптана трава, клапті обгорткового паперу, порожні бляшанки з-під консервів. Усе свідчило, що ватага вже ніколи сюди не повернеться.

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ