Нові пригоди самоходика

– Ви мали сумнів щодо моїх знань у галузі рибальства. Мабуть, ви не образитесь, як ми одне одного поекзаменуємо? А може, ви не готові?

– Я? Будь ласка, запитуйте. Я відповім на всі запитання, – гордо випростався пан Анатоль.

Марта почала швидко, не задумуючись, питати.

– Охоронний розмір судака?

– До сорока сантиметрів, – відповів пан Анатоль.

– А на водах державних рибних господарств?

– Гм, – затнувся пан Анатоль. Марта відповіла не задумуючись:

– Не можна ловити судака вагою менше, як кілограм і завдовжки менше, як п'ятдесят сантиметрів. А охоронний розмір краснопера?

– До п'ятнадцяти сантиметрів. – Плітки?

– До п'ятнадцяти сантиметрів.

– Лина?

– Гм, – занепокоївся лицар спінінгу. Після довгого обдумування невпевнено сказав: – Тридцять сантиметрів.

– Ні. До двадцяти п'яти. Щука?

– Сорок сантиметрів.

– Вугор?

І знову на обличчі пана Анатоля видно нерішучість. Дівчина махнула рукою.

– Облишмо екзамен. Мені здається, що ви не ладнаєте з статутом Польської спілки рибалок.

– Ви мене ображаєте, – розсердився лицар спінінгу.

– А ви назвіть охоронні періоди: судака, щуки, сома, джерельної форелі, харіуса, ряпушки.

Пан Анатоль переступив з ноги на ногу.

– Я завжди ловлю влітку. Але знаю, що судака заборонено ловити до початку червня.

– До тридцять першого травня. А щуку?

– Так само.

– Неправильно. До п'ятнадцятого квітня. Пан Анатоль тупнув ногою.

– Я не дозволю розмовляти зі мною таким тоном. Я досвідчений рибалка, а ви ще надто молода, щоб мене екзаменувати.

Він пішов розгніваний, щось сердито бурмочучи. Проте ми побачили, що він витяг з води одну вудку і вже ловив тільки двома, як годилося за статутом.

– Наука не йде до бука, – розсміялася дівчина. Раптом їй захотілося порибалити.

Вона дістала з човна діряву бляшанку з принадою. Там було кілька пічкурів.

– На щуку, – пояснила Марта.

Запропонувала піти трохи далі, до маленької затоки. Але мені не хотілося ловити рибу. Я помітив рух на білій яхті, мене непокоїло те, що я не знаю долі рибальської карти. Голова в мене йшла обертом від усіляких підозрінь, здавалося, от-от сяйне думка, що розкриє усі таємниці Озерища.

– А що ви збираєтесь робити? – спитала Марта.

– Засмагатиму, – відповів я, роздратований, що вона заважає мені думати.

Вона взяла вудку, принаду й пішла берегом. Я приклав до очей бінокль. Вацек Краватик з Бороданем поставили на палубі яхти тапчани, біла дама лежала на ковдрі на даху кабіни й засмагала. Вацек з Бороданем про щось розмовляли, жваво жестикулюючи. Може, сварилися.

«Я багато дав би, тільки б дізнатися, за що вони сваряться», – подумав я.

Устромив руку у воду. Віяв міцний вітер, було холодно, але вода здавалася теплою. Я роздягнувся, залишившись тільки в плавках. Пірнув і плив під водою до яхти, поки вистачило духу. Потім обережно вистромив голову, щоб ухопити в легені повітря і подивитися, чи не помітили мене з яхти.

Але побоювання були марні. Бо я плив до корми, а Вацек Краватик і Бородань сиділи спереду. Мене могла помітити лише біла дама на даху кабіни, але й вона не дивилася сюди. Здавалося, що її захопила сварка між Вацеком і Бороданем,

Я знову пірнув у воду і виплив уже поблизу яхти. Хвилі були великі, іноді вони ринули над моєю головою і вкривали мене білою піною. Щоб трохи відпочити, я ліг на хвилі, й вони підкинули мене аж до борту. Я вхопився рукою за раму круглого віконця каюти і притулився до слизьких дощок корпусу яхти.

Бородань сердито казав Краватикові:

– Ми витратили купу грошей, а тепер знову марнуємо час. Треба щось робити, розумієш?

Вацек відповідав:

– Хлопчисько обіцяв принести сьогодні карту. Завтра вже заходимось ловити.

– А як не принесе?

– Хіба йому не треба грошей, чи що? Ми дамо йому й п'ять тисяч. Він із шкури вилізе і з-під землі добуде нашу карту.

– А може, повідомити міліцію? – роздумував Бородань. – Міліція скоріше від Франека знайде злодія.

– Міліція? – занепокоївся Краватик.

– А що тут такого? Карта це карта, нам же повертають украдені речі.

– Не про це мова. Мені здається, що в Чорного Франека більше шансів дістати цю карту. Адже він, мабуть, знайомий з усіма розбишаками на озері. І він легко домовиться з ними, надто коли пообіцяє їм трохи грошей. Я вважаю, що слід набратись терпіння. Діяти почнемо завтра.

У цю мить Вацек Краватик устав з тапчана.

– Поглянь! – закричав до Бороданя. – Якась велика туша пливе під водою.

Він перехилився через борт, стежачи за тінню риби в озері. І побачив, що я притулився до корпусу.

– Що ви тут робите? – вереснув він. – Ви підслуховуєте нас? Чи, може, хочете нас обікрасти?

У мене язик прилип до піднебіння.

– Відпочиваю, – пробелькотів я.

– Як це відпочиваєте? Тут?

– Я плавав. Але велика хвиля, і я знесилів. І вхопився за яхту, щоб відпочити. Зараз попливу до берега.

З палуби вихилилась і Едіта.

– Добрий день, – привіталась вона. – Будь ласка, може, вийдете до нас на палубу? Мабуть, ви змерзли? Вип'єте чогось гарячого?

Вона була дуже мила. А це викликало підозру в Бороданя.

– Звідки ти знаєш цього добродія? – гостро спитав він.

Вона не встигла пояснити, як втрутився Вацек.