Нові пригоди самоходика

– Чи не про цього типа розповідав нам Чорний Франек? Зажди-но, як його прозивають? Самоходик чи щось таке…

Біла дама й далі була дуже мила. Вона простягла до мене руку й знову запропонувала:

– Може, ви все-таки зайдете до нас на гарячий чай або на сигаретку?

Я випустив з рук вікно кабіни, ногами відштовхнувся від корпусу.

– Хай іншим разом! – гукнув я.

Щосили вимахуючи руками, я плив до берега, а вони стояли на палубі й підозріливо дивилися на мене.

На мисі Судака сиділа Марта й тримала в руках мій бінокль.

– Спіймалися, – сказала вона мстиво. – Дуже негарно підслуховувати.

Повіяв вітер, і я аж затрусився від холоду. Цокотячи зубами, схопив одяг і заліз у кущі. Коли повернувся на берег, усе ще тремтів, а дівчина дивилась на мене майже з задоволенням.

– У вас буде нежить, – сказала вона. А потім сердито тупнула ногою. – Ви послали мене по рибу, а самі…

– Що «самі»? – прикинувся я здивованим. – Хіба вже мені заборонено купатися в озері? І хіба я посилав вас по рибу?

Вона похитала головою.

– Ви купалися? На такому холодному вітрі? Мені відразу здалося щось не так, коли ви не пішли зі мною по рибу. Я вернулася з півдороги і дивлюсь, а ви вже коло яхти. Поглянула в бінокль і побачила, як ви причаїлись під бортом. Ну, вже і обличчя були в Краватика й Бороданя, коли вони вас помітили. То про що ж вони розмовляли? – спитала вона серйозно.

Не було сенсу гратися з нею в «куцу бабу».

– Чорний Франек ще не приніс їм карти. Вони починають нервуватися.

Марта на мить замислилась.

– Та карта справді дуже потрібна вам?

– Може, і я хочу стати князем спінінгу?.. .

– Я покажу вам місця, де найкраще ловиться щука, короп, плітка, краснопір, вугор. Чи й після цього вас цікавитиме карта Вацека Краватика?

– На жаль, так.

– Ви не скажете мені, чому?

– Ні.

– Мені перехотілося рибалити. Повертаймося, – сказала вона ображено.

Я слухняно сів у човен. Дівчина не обізвалася до мене й словом, поки ми пливли на той берег. Навіть коли я вистрибнув поблизу свого намету, вона не сказала, чи ще колись відвідає мене. Тільки махнула рукою на прощання.

Однак у мене було передчуття, що ми ще не раз зустрінемося і, мабуть, за цікавих обставин.

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

Чи повинні існувати мандрівні лицарі. Брончине признання. Зустріч на мисі Судака. Зрада. Ми в пастці. Втеча. Голос зачарованої дудки. Порятунок. Несправжній чи справжній орнітолог?

Бронка повернулась аж увечері. Вона була дуже голодна і здавалася стривоженою, хоч намагалась приховати це від мене. Я не набридав їй запитаннями і поклав мовчки чекати, поки вона сама схоче про все мені розповісти.

Вітер стих, озеро поволі заспокоювалось. Але вечірнє повітря було холодне. Щоб не змерзнути, я мусив натягти грубого светра. Подумав, що й дівчині, певно, холодно, і дав їй свою шкіряну куртку.

Замість подякувати, вона глузливо сказала:

– І де ж та ваша чудова пригода?

Спершу я хотів був пустити повз вуха цю її відверту зачіпку. Однак відповів:

– Мені здається, що тобі сьогодні не бракувало пригод. Я ліг на ковдрі поблизу намету й дивився на озеро.

Того вечора у моїх сусідів був радісний настрій. Уперше пан Анатоль із паном Казиком привезли чимало риби. Насмажили на вечерю і тепер усі четверо сиділи перед своїми наметами і розмовляли. Точніше, пан Анатоль виголошував промову про рибальство.

Не розумію цієї пристрасті. Крім того, я не вважаю спортивною ситуацію, коли з одного боку зручно стоїть на березі тепло вдягнений, у довгих гумових чоботях літній чоловік, а його «суперником» є пліточка, маленька весела рибка, що гасає в озері. Мені більше до душі інші заняття. Правда, за них нікому не дають медалей, не порівнюють рекордів, нікого не оголошують ні князем, ні королем, ні навіть лицарем. А може, слід було б відновити інститут мандрівних лицарів, щоб вони під час відпусток мандрували по країні, допомагаючи слабшим і борючись зі злом?

Мої роздуми перебили Телль із Яструбом. Вони причалили байдаркою до берега тоді, коли Бронка скінчила їсти обід, який я залишив для неї у казанку.

Яструб перший вистрибнув на землю і, похитуючись на своїх цибатих ногах, відразу підійшов до дівчини.

– Мене не обдуриш! – закричав він пискливим голосом. – Ти з ватаги Чорного Франека! Що. ти тут робиш? Чого прийшла? Знову якийсь бешкет хочете зчинити? Твій Чорний Франек дістав сьогодні добрячого прочухана від своїх приятелів. Але ми й так виженемо вас звідси під три вітри.

Дівчина не обізвалася, тільки нижче схилилася над казанком. А Яструб, мов не помічаючи мене, сказав до Телля, що витягав байдарку на берег:

– Може, заберемо її до нашого табору? Якщо вони беруть у полон, то й ми можемо зробити так само.

Телль пустив ті слова повз вуха. Підійшов до мене, привітався, але і його інтригувала присутність Бронки.

– Ви знаєте, що вона з ватаги Чорного Франека?

– Була. Вона порвала з ними, – пояснив я.