Новітні міфи та фальшивки про походження українців

Залізняк Л. Л. Новітні міфи в індоєвропеїстиці Східної Європи іі Археологія. — № 4. - 2002а. — С. 88–98.

Залізняк Л.Л. „Свиня як критерій нордичних народів та семітів” 11 Київська старовина. № 3. - 20026. — С. 152–160.

Залізняк Л. Л. Трипілля очима науковців і політиків // Археологія, 20046, № З,-С.95-103;

Залізняк Л. Л. Про трипільців, семітів та нардепів-трипіллязнавців // Дзеркало тижня, 2004в,№ 18–19.

Залізняк Л. Л. Походження українців. В лещатах імперських міфів // Магістеріум. — Вип. 20. — Археологічні студії. — К., 2005. — С. 95–100.

Кандиба-Ольжич О. Шипенці. — Прага, 1937,Чернівці, 2004. — С. 9

Любар О. О., Федоренко Д. Т. Історія педагогічної думки і освіти в Україні. — Київ, 1993. - 110 с.

Петров В. Походження українського народу. — К., 1992, - С. 22, 24

Спицын А. А. Раскопки глиняных площадок близ с. Колодистого в Киевской губ. 11 Известие арх. комиссии. — М., 1904. - вип. 12. — С. 14.

Шилов Ю. О. Победа, К., 2000. - 111 с.

Шилов Ю. О. Праслов’янська Аратта. — К, 2003. - 93 с.

Шилов Ю. О. Чого ми варті. — Київ, Аратта. — 2006. - 200 с.

Щербаківський В. Формування української нації. — Прага, 1941, С, 39.

Віталій Отрощенко,

доктор історичних наук, професор, завідувач відділу енеоліту-бронзи їнст итуту археології НАНУ, професор НАУКМА.

Ш Міфологізація етногенезу українців

П Чому сьогодні вважаються актуальними питання походження українського народу?

Питання походження українського народу лишатимуться вічно актуальними, так само як і проблеми походження будь-якого іншого народу. Це є одна з тих тем історичної науки, що не піддається остаточному розв’язанню, позаяк ключові відповіді на питання щодо походження того чи іншого етносу ховаються в мороці доісторичних часів. Археологія, яка мала б прийти на допомогу історикам, за своєю сутністю є наукою предметною, але фрагментованою. Тому будь-які історичні реконструкції на археологічному матеріалі завжди лишатимуться гіпотетичними, а професійні науковці будуть вимушено обережними у своїх висновках. Такою є предметна реальність археології.

Підозрюю, що ця відповідь навряд чи задовольнить ширші кола патріотичної та заклопотаної проблемами рідної історії громадськості. Остання підсвідомо вимагає простих відповідей на складні питання. А всякий попит породжує пропозиції, у нашому випадку — у вигляді розмаїття псевдонаукових сурогатів, які сукупно формують угноєне поле для визрівання плодів сучасної міфотворчості. Емоційно поданий та науково упакований міф оволодіває масами за посередництва засобів масової інформації. Та міфотворцям цього замало й вони розпочинають галасливу кампанію за визнання “науковості” міфу професіоналами. Такий процес є практично некерованим. Науковці відповідають стримано, фактично знаходячись у стані пасивного опору чи кругової оборони. У міфотворців, зазвичай, жодних гальм помітити не вдається. Вони звертаються до широкого загалу і паплюжать "офіційну”, з 'їхньої точки зору, науку, маючи з того непоганий практичний зиск.

Конкретним прикладом дієвості такого підходу є текст “Захистимо священну Аратту” (Шилов Ю. Чого ми варті, - К„2006, С. 35–38). Від кого ж слід захищати антинаукову байку про трипільську Аратту? Виявляється, від “…провідних фахівців з трипільської археологічної культури” Н. Бурдо та М, В ідейка, від “щирих українців” професорів Л. Залізняка та В. Отрощенка, літератора та видавця В. Довгича (Там само, С. 36–37). їм протиставлені “дійсні патріоти: академіки М. І. Сенченко і Г. В. Щокін, підприємець В. М. Лазоренко, колекціонер О. С. Поліщук” (Там само, С. 37), що фінансували видання трьох грубезних томів іниловсь-ких фантазій. Це щодо реального практичного зиску від скандального конфлікту колишнього науковця, а нині — літератора, з професійною наукою.

н Наскільки етногенез українців та давня історія України правдиво висвітлюється в мас-медіа? Наскільки сучасним є викладання історії України> зокрема щодо походження українського народу?

Відповіді на другий блок питань логічно продовжують перше. Етногенез українців та давня історія України висвітлюються в мас-медіа настільки правдиво, наскільки сумлінними є конкретні журналісти. Коли вони звертаються до науковців, то й одержують інформацію, яка дозволяє подати доволі об’єктивну панораму праісторії українського народу. Використовуючи не підтверджені ніякими фактами “сенсації”, журналісти ллють воду на млин міфотворчості.

Між наукою та громадою існує такий собі посередник у вигляді учбової літератури. На жаль, міфотворцям, час від часу, вдається проштовхувати свої “відкриття” на сторінки підручників, особливо шкільних. На рівні вузівської літератури ситуація загалом виглядає кращою. Але сьогодні студенти-історики Могилянки, наприклад, ставлять мені питання щодо наявності фантастичних сюжетів у шкільних підручниках з історії України. Чому школярі мають засвоювати відверто неправдиву інформацію? Адже в університеті їм викладають принципово інше бачення генези українців, зважену оцінку комплексів Кам’яної Могили,