Одержима

Не спiть! моя душа смутна до смертi!

М i р i а м

Камiння у пустинi вiдкликалось потрiйною луною, але сi не обiзвуться, нi, дарма надiя!

Я обiзвусь… Який злий дух тримає мої слова? Учителю! Єдиний!

О свiточу моїх очей! Невже ти не бачиш, як я гину тут вiд туги, вiд болю, вiд тривоги? I нiчим, нiчим потгшити тебе не можу!

…Я обiрвусь… Нi, голосу не стане.

Коли ж i стане, дико забринить, немов шакала голос опiвночi, бо туга стиснула за серце… Я не можу, не можу бачити сього! Прощай!..

Ох, Мiрiам, ти проклята вiд бога!

(Так само незамiтно для Месiї, але швидко вибiгає з саду).

III

На Голгофi. Нiч. Три хрести з розп'ятими, вже мертвими. Вiддалiк варта, iнших людей нема, тiльки Мiрiам сама пiд хрестом Месiї.

М i р i а м

Вiн їм простив. Вiн їм усiм простив.

Вони те чули i на вiки вiчнi його слова потiхою їм будуть.

А тiльки я не прощена зосталась, бо я не можу їм простить за нього.

Я всiх i все ненавиджу за нього: i ворогiв, i друзiв, i юрбу, отой народ безглуздий, що кричав:

"Розпни його, розпни!" - i той закон людський, що допустив невинно згинуть, i той закон небесний, що за грiх безумних поколiннiв вимагає страждання, кровi й смертi соромної того, хто-всiх любив i всiм прощав.

Умер вiн, зраджений землею й небом, як завжди, одинокий. А тепер я тут сиджу, як завжди, одинока, даремнi сльози ллю i проклинаю все те, що вiн любив, i з кожним словом все бiльш надiю трачу на рятунок.

I вiчно, вiчно буду одинока на сьому i на тому свiтi. Так, нiколи не скiнчиться темна туга i вiчно буде жаль палити серце.

Тут завтра прийдуть тi прихильнi друзi, що тричi одрiкалися вiд нього, i та родина, що нiколи в ньому не бачила пророка; прийдуть, здiймуть його з хреста, - бо вже ж вiн неживий i бiльше мучитись за них не може, - покроплять млявими слiзьми й лагiдно спов'ють у хусти, понесуть покiрно пiд наглядом ворожих воякiв, сховають у печерi й розiйдуться.

А може, потiм зiйдуться докупи тепленьким словом згадувать про того, про кого за життя так мало дбали!

Ох, як би я тепер хотiла кинуть отрутними словами їм в обличчя, немов гарячим приском! Хай би очi

їм випекло, тi очi безсоромнi, що смiли тут дивитися на муку того, чийого всi не варт мiзинця!

Я знаю, що якби з'явилась я, ненавистю спотворена в обличчi, вони жахнулись би i запитали:

"Яке тобi до всiх нас дiло, жiнко?"

I я на те… що я на те сказала б?

Я б мусила мовчати, бо ненависть не має голосу на поминках того, хто всiх любив i всiх прощав… Ой горе!

В той час, як всi громадою зберуться згадать того, кого я так любила, я буду всiм чужа i одинока, не признана нiким, бо сам Месiя не признавав мене… О сине божий!

Нехай в моїм життi все, все неправда, та вiр менi, що я тебе любила.

Чи ти гадав, - я не зреклась себе?

Зреклась! я прокляла себе i душу, ту душу, що не хтiв прийнять Месiя собi на жертву. Де ж ще бiльше горе, як не могти вiддать за друга душу?..

Темрява огортає все бiльше гору, i хрест, i жiнку пiд хрестом.

IV

Майдан в Єрусалимi. Перебiгають люди, оглядаючись боязко, часом сходяться малими гуртами i нищечком, шпарко перемовляються по кiлька слiв, потiм знов розходяться. Мiрiам повагом переходить майдан. Назустрiч їй Йоганна, одна з прихильниць Месiї.

Й о г а н н а

(до Мiрiам)

Мир, сестро, й радiсть!

М i р i а м

Радостi i миру не знаю я так само, як тебе.

Й о г а н н а

Прости, що зачiпаю незнайому, але ж у нас така весела звiстка.

М i р i а м

Що то мене обходить?

Й о г а н н а

Всiх обходить!

Месiя наш воскрес!

М i р i а м

(голосно)

Воскрес? Месiя?!

Й о г а н н а

На бога, сестро, тихше! ще почує хто з люду й донесе синедрiону.

М i р i а м

Ви боїтесь, коли б вам за Месiю кров не пролити так, як вiн за вас пролив свою?

Й о г а н н а

Проллєм, як буде треба, - тепер не час.

М i р i а м

Ти, жiнко, чим торгуєш?

Й о г а н н а

Сказала б я, питання не до речi.

М i р i а м

А ти не знаєш, де тепер Месiя?

На небi, певне?

Й о г а н н а

Кажуть, на землi, мiж людом ходить.

М i р i а м

Отже, в вас надiя, що є кому i вдруге кров пролить, як прийде знову час!

(Гiрко смiється).

А я не вiрю, щоб вiн воскрес, бо ви того не вартi!

Й о г а н н а

Вiн не вважав, чи вартий хто, чи нi.

М i р i а м

Се правда! вiн нiколи не вважав на те, що з вас нiхто його не вартий.

I все-таки не вiрю, що воскрес вiн.

Й о г а н н а

Але ж вiн сам пророкував про те!

М i р i а м

Для сеї самої юрби воскреснуть?

На се, либонь, не стало б i Месiї!

Й о г а н н а

Здається, помилилась я, бо ти, як бачу, не прихильниця його.

М i р i а м

Прихильних мав вiн досить i без мене.

Йоганна зо страхом ховається в поблизький гурток.

М i р i а м

(їй услiд)

Не бiйсь! не розкажу синедрiону, бо вiн для мене не милiш, нiж ти, хiба однаково ненависний.

(Близько проходить старий галiлеянин, Мiрiам звертається до нього).

Що, батьку, чи правду кажуть, що воскрес Месiя?

С т а р и й

Так правда, як i те, що вiн пролив за всiх нас кров свою святу, невинну.

М i р i а м

Вiн не за всiх пролив. Неправда, значить.

С т а р и й

Як не за всiх!

М i р i а м

За мене вiн нi краплi не проливав.

С т а р и й

А, ти не вiриш в нього…

(Хоче й собi сховатись у гуртi).

М i р i а м

Я вiрю в нього!

Старий спиняється.

Вiрю бiльш, як ти, бiльш, як усi ви.