Одіссея капітана Блада

— Тоді поможи йому, боже! — похмуро буркнув лорд. — Його капітан либонь божевільний. Починати бій проти таких двох сильних кораблів, як ці?! На що він сподівається? Якщо вони потопили «Ройял Мері», то що вони зроблять з ним?! Подивіться на цього диявола дона Мігеля! Який він огидний у своєму злорадстві.

Адмірал метався по шканцях, де гарячково готувалися до бою. Помітивши полонених, він махнув рукою і з зловісним вогником в очах, потворний від злорадства, показав на англійський корабель. Потім збуджено прокричав щось іспанською мовою, але слова його були заглушені галасом на палубі.

Лорд і Арабелла підійшли до поручнів пів’юта і почали спостерігати метушню. Дон Мігель, мов навіжений, гасав по шканцях і, розмахуючи підзорною трубою, віддавав накази. Гармаші вже запалювали ґноти; частина матросів згортали вітрила, інші натягали над шкафутом міцну мотузяну сітку для захисту від падаючих уламків рангоута.

Тимчасом за сигналом дон Мігеля «Гідальго» висунувся наперед і, порівнявшись з «Мілагросою», рухався за півкабельтових з правого борту. З високого пів’юта лорду Джуліану і леді Бішоп добре було видно всю метушню на «Гідальго». Помітили вони, що й на борту англійського корабля лаштуються до бою: там теж згортають вітрила, залишивши їх тільки на бушприті та бізань-щоглі. Отак, мовчки, без виклику або обміну будь-якими сигналами, супротивники зближалися, ніби заздалегідь вирішили, що сутичка неминуча.

Згорнувши вітрила, «Арабелла» трохи уповільнила хід, але так само неухильно йшла на зближення і вже вступила в межі обстрілу дрібних гармат з іспанських кораблів. Іспанцям було вже добре видно метушню людей на баку і блиск мідних гармат. Піднявши запальники і нетерпеливо поглядаючи на адмірала, каноніри «Мілагроси» заходилися роздмухувати тліючі ґноти.

Проте дон Мігель тільки похитував головою.

— Терпіння! — стримував він команду. — Стріляти треба тільки напевне. Він іде просто в обійми власній загибелі, просто на нок-рею і до мотузка, який так давно його жде.

— Побий мене грім! — вигукнув лорд Джуліан. — Цей англієць, мабуть, неабиякий сміливець, якщо встряває в бій з такими нерівними силами. Але для командира обережність часом важить набагато більше, ніж хоробрість.

— Але хоробрість частенько розтрощує силу, — заперечила Арабелла.

Лорд глянув на неї і помітив, що вся вона непомірно збуджена, але без будь-яких ознак тривоги. Лорд Уейд уже не дивувався. Бо таки справді ця дівчина ніяк не схожа на тих жінок, з якими йому доводилося зустрічатися досі.

— А зараз, — сказав він, — дозвольте відвести вас униз.

— Звідси мені краще видно, — відмовилася вона і тихо додала: — Я молюся за цього англійця. Він справді хоробрий!

У думці лорд Джуліан кляв і сміливість і відвагу невідомого співвітчизника.

«Арабелла» йшла зараз курсом, лінія якого пролягала якраз між двома іспанськими кораблями. Лорд Джуліан, дивлячись на корабель, вигукнув:

— Він таки справді божевільний! Сам лізе смерті в зуби! Коли він опиниться між двома іспанцями, вони роздавлять його на тріски. Недивно, що цей чорношкірий іспанський телепень не стріляє. На його місці я зробив би так само.

Та ось адмірал підняв руку. Внизу на шкафуті засурмили, і канонір на баку випалив з двох своїх гармат. Пролунав залп, і лорд Джуліан побачив, як позаду англійського корабля і з лівого борту в нього знялося два каскади води. Майже одночасно з мідних гармат на носі «Арабелли» вихопилося два стовпи полум’я. Одне ядро спінило воду, обливши бризками дозорців на кормі, а друге, врізавшись у носову частину «Мілагроси», струсонуло весь корабель і розсипалося на дрібні осколки. У відповідь «Гідальго» пальнув по «Арабеллі» з своїх носових гармат, але навіть з такої близької відстані — якихось двісті-триста ярдів — жодне ядро не влучило в ціль.

Поки іспанці перезаряджали гармати, «Арабелла» підійшла трохи ближче і дала залп по «Мілагросі», перетворивши цього разу на уламки і бушприт. Втративши управління, іспанський корабель безпорадно відхилявся вліво. Дон Мігель брутально вилаявся. Різким поворотом стерна «Мілагросу» вдалося поставити на попередній курс, і знову вступили в бій її передні гармати. Однак іспанці взяли занадто високий приціл, і одне ядро, порвавши ванти, тільки дряпнуло грот-щоглу «Арабелли», а друге упало в воду. Коли ж, нарешті, дим пострілів розвіявся, виявилося, що англійський корабель ішов тим самим курсом, який, на думку лорда Джуліана, мав привести його до загибелі, і рухався вже майже між двома іспанськими кораблями.

Лорд Джуліан завмер, а міс Бішоп, цупко вчепившись за поручні, дихала швидко-швидко. Перед очима в неї майнуло спотворене люттю обличчя дона Мігеля і кілька перекривлених посмішкою облич гармашів.