Одіссея капітана Блада

Та ось «Арабелла» всім корпусом всунулася між ворожі кораблі. Дон Мігель щось різко крикнув сурмачеві, який, забравшись на ют, стояв коло адмірала. Сурмач уже приготувався дати сигнал, щоб стріляли з бортових гармат, але не встиг і піднести сурму до губів, як адмірал сіпнув його за руку. Тільки зараз дон Мігель, як досвідчений моряк, зрозумів, що він надто довго зволікав, і капітан Блад скористався з його неповороткості. Тепер спроба обстріляти «Арабеллу» призвела б до того, що «Мілагроса» і «Гідальго» обстрілювали б одне одного. Дон Мігель, хоч і з запізненням, наказав стерновим різко повернути вліво, щоб зайняти зручнішу позицію. Проте і цей наказ спізнився. «Арабелла», пропливаючи між іспанськими кораблями, наче вибухнула полум’ям: по «Мілагросі» і по «Гідальго» одночасно вдарили тридцять шість її бортових гармат.

Приголомшена ревом гармат, міс Бішоп від сильного поштовху корабля втратила рівновагу і була б упала, коли б не схопилася за лорда Джуліана, який, учепившись за поручні, ледве встояв сам. Палубу враз огорнула хмара їдкого диму, від якого люди на іспанському кораблі почали кашляти й задихатися. З шкафуту долинали крики відчаю, крута іспанська лайка, стогін та зойки поранених. «Мілагроса» ледве посувалася вперед: в її борту зяяли великі пробоїни, фок-щоглу було розтрощено, а в натягнутій над палубою сітці чорніли уламки рей. Ніс корабля було знівечено: одне з ядер розірвалося всередині носової каюти, перетворивши її на купу трісок.

Дон Мігель несамовито викрикував якісь накази, раз у раз тривожно вдивляючись у густу заслону порохового диму, що поволі повз до корми. Він силкувався побачити, яка доля спіткала «Гідальго».

Та ось у поріділій хмарі диму почали вимальовуватись обриси величезного червоного корабля. Контури його корпусу ставали дедалі різкішими. Щогли були оголені, і лише на бушприті ледве надимався парус.

Дон Мігель сподівався, що «Арабелла» піде своїм курсом, але вона під прикриттям диму розвернулась і швидко йшла на зближення з «Мілагросою». І ще до того, як очманілий від несподіванки адмірал міг що-небудь второпати, почувся тріск дерева, скрегіт металу і брязкіт абордажних гаків, що немов щупальця вп’ялися в борти й палубу «Мілагроси».

Димова завіса за кормою нарешті прорвалась, і адмірал побачив, як «Гідальго», перехилившись на лівий борт, швидко йшов на дно. Ще кілька хвилин, і над кораблем зімкнуться хвилі. Охоплена панікою команда поспішала спустити на воду шлюпки.

Приголомшений цим страхітливим видовищем, дон Мігель ще не встиг перевести божевільного погляду з «Гідальго» на «Мілагросу», як на її палубу з несамовитим галасом і ревом вдерлися пірати капітана Блада. Ніколи ще впевненість у перемозі не змінювалася так блискавично розпачем, ніколи ще мисливець не перетворювався так швидко й несподівано на безпорадну жертву. А іспанці опинилися саме в такому становищі. Раптовий абордаж після бортового залпу «Арабелли» захопив їх зненацька, в хвилину найбільшої розгубленості. Кілька офіцерів дона Мігеля ще мужньо намагалися дати відсіч атакуючим, але іспанці, що ніколи не відзначалися хоробрістю в рукопашному бою, розгубилися остаточно, бо знали, з яким страшним противником доведеться битися. Групки іспанців не витримували шаленої навали піратів і, розсипаючись, відступали з шкафуту до корми й носової частини корабля. А поки тут, на верхній палубі, точився цей короткий бій, друга група корсарів увірвалась через головний люк на нижню палубу і захопила канонірів, які стояли біля своїх гармат.

Більша частина піратів під командою одноокого, оголеного до пояса велетня кинулась на ют, де, скам’янівши од відчаю і гніву, стояв дон Мігель д’Еспіноса. Трохи вище над ним, на пів’юті, за всім, що відбувалося унизу, стежили уважні очі Джуліана та Арабелли. У лорда ця різанина на тісній палубі викликала невимовне почуття жаху, а дівчина, хоч і намагалася бути спокійною й незворушною, не витримала кривавого кошмару, поточилась і на мить знепритомніла.

Невдовзі запеклий, але короткий бій скінчився. Якийсь корсар перерубав абордажною шаблею фал, і прапор Іспанії, стріпнувшись, сковзнув з верхівки грот-щогли. На цей час пірати вже цілком оволоділи кораблем, і обеззброєні іспанці, мов отара овець, збилися на верхній палубі.

Арабелла Бішоп, до якої швидко повернулося самовладання, широко відкрила очі і замалим не кинулась вперед. Але зусиллям волі вона стримала себе, і тільки щоки її вкрила смертельна блідість.