Одного разу на Різдво

— Зараз вийду за тебе в ефір, — каже він тихо мені в навушник. — Іди вже сюди. Дівчина здолала довгу дорогу, щоб тебе побачити.

Лорі

Якщо мені були потрібні підтвердження, що моє рішення приїхати до Шотландії правильне, достатньо просто поглянути Джекові в обличчя, коли він бачить мене перед собою. Мій янгол-охоронець і за сумісництвом — водій таксі разом із охоронцем радіостудії розробили план, як провести мене через задні двері, їм доладно допомагала Гейлі, Джекова асистентка. Вона зустріла мене внизу, уся безмежно збуджена, і, коли ми зайшли до ліфта, рвучко загребла в обійми.

— Я така рада, що ви приїхали, — коли вона це говорила, її очі сяяли. Якусь мить я думала, що вона розплачеться. — Я завжди гадала, що є хтось… він ніколи не видавався належним чином прилаштованим, — додала Гейлі.

А коли ми пройшли повз їхню офісну ялинку, вона зупинилася та схопила мене за руку.

— Чекайте, — попросила Гейлі, — зачекайте хвилинку…

Потім потягнула срібну нитку мішури з гілок і вплела мені в коси.

— Ось. Ідеально.

І тепер, нарешті, тепер лише я і Джек. Він зі сміхом закриває шторку кабінки, надаючи нам невеличкої приватності в маленькій скляній кабінці, за стінами якої сміються його колеги.

— Як ти змогла…?

Він простягає руки та бере моє обличчя в долоні, дивиться на мене, немов не може повірити, що я справді тут.

— Мені допомагали, — сміюсь я, а в голові паморочиться, — таксист і…

Він зупиняє мої слова цілунком, від якого в мене перехоплює подих, — його руки в моєму волоссі, уста сповнені меду туги й полегшення.

Довга-довга хвилина, коли зупинилося дихання, а потім він завершує свій цілунок і дивиться, дивиться, дивиться на мене.

— Чому ми так довго чекали?

— Я чекала б на тебе все життя, — кажу, — я кохаю тебе, Джеку О’Маро.

— А я кохаю тебе, Лорі Джеймс, — видихає він. — Ти залишишся зі мною?

— Назавжди.

Він цілує мене знову, а я тану, бо так довго були забороненими для мене його цілунки. Нарешті відхиляюся в його обіймах і дивлюся на нього вгору.

— Чи ти колись думав, що було б, якби ти просто сів у той автобус?

Він трохи знизує плечима, сміється та виплутує дощик з мого волосся.

— Хлопець бачить дівчину. Дівчина бачить хлопця. Хлопець сідає в автобус, розціловує дівчину, і вони живуть довго та щасливо до кінця своїх днів.

Я м’яко сміюся.

— Доволі нудна історія, якщо її так розповідати.

— Ми зрештою дісталися до цього, — каже він, цілуючи мене в лоб.

Я обіймаю його, він обіймає мене, і вперше за ці роки все на своєму місці.

Подяка

Величезна подяка Кейті Лофтус, моїй розумній, добрій і мудрій редакторці. Ваші інтуїція й розуміння були моїм безпомилковим керівництвом у цій книзі — від задуму до завершення. Я, чесно, не змогла б написати її без вас, ви — справжній діамант.

Ще більша подяка Карен Вітлок, Еммі Браун та всім у «Вікінгу»: працювати з вами — щастя й насолода.

Численні подяки Сарі Скарлетт і всім, хто входить до цієї блискучої та надзвичайної славної команди правників.

Джессові Гарту — не можу висловити, як захоплююся обкладинкою! Дякую, вона залишиться на стіні мого кабінету навічно.

Дякую щиро, як завжди, моєму агенту, Джеміні Форрестер і всім у Девіда Гайма.

Одна особиста примітка: любов і подяка Боб-леді та кокеткам — не було нічого такого, про що я могла б запитати й не отримати від вас відповіді! Ви — моя секретна зброя.

Спасибі, як завжди, усій моїй прекрасній родині й друзям за вашу непохитну підтримку та заохочення.

Нарешті, головне: дякую моїм улюбленим Джеймсу, Еду й Алексу. Ви — мої найкращі назавжди.