Огненний змій

Таки привів молоду господиню у свою хату, а стара Ланцюжиха зосталася одна, відмовившись від запрошення зятя перейти жити до нього; відповіла, що їй зі старими своїми звичками не вжитися з молодими людьми. Федір Блискавка не міг натішитися, дивлячись на милу дружину свою, не міг нахвалитися нею. І гарячі пестощі, і палкі поцілунки, і догідливість її чоловікові свому — все було до душі нашому козакові. Дивним здавалось йому лише те, що дружина під час найсолодших хвилин подружньої ніжності іноді зненацька ставала сумною, важко зітхала і навіть сльози набігали їй на очі; а то, було, помічав такий погляд її великих карих очей, що у нього несамохіть мурашки по спині пробігали. Особливо це помітно було, коли місяць на ущербі.

Тоді дружина похмурніла, відповідала коротко й неохоче, і, здавалось, якась туга гризе її серце. Такої пори усе їй було не до шмиги: і пестощі чоловіка, і жарти його друзів, і господарські турботи; так, наче б і світ божий став для неї тісним, наче б рвалася вона кудись, хоч і з відразою, пересилюючи себе й підкорюючись якомусь непереборному потягові. Деколи було помітно, що вона хоче в чомусь відкритися чоловікові; та кожного разу важка таємниця залягала у її грудях, душила — і тільки смертельна блідість, потоки сліз і трепет всього тіла відкривали чоловікові, що тут не все гаразд. Цей стан так само раптово й зникав — Катруся, враз ізвладавши з собою, оживала, починала сміятися, гратися, як дитина, і ластитися до чоловіка ще палкіше; потім його запевняла, що це був такий хворобливий приступ від зурочення, що його накликала була на неї колись у дитячі літа якась лиха баба, та що це довго не триває. Федір вірив їй, бо кохав свою жону, а зрештою й сам не раз бачив зурочених.

Однак завше, коли був місяць у серп, чоловік помічав ночами за дружиною якийсь незвичний неспокій. Либонь починала чогось боятися, час од часу здригалася і блідла. Дивним було те, що як тільки він покладав собі розкрити таємницю, підступний, глибокий сон змагав його. Чи то сам здогадався, чи добрі люди надоумили, та якось у таку ніч Федір, лягаючи спати, намацав рукою під подушкою вузлик з травами. Ледве що він торкнувся їх, ураз відчув, що рука стала важчати і кров у ній тихенько стихати, наче б засинаючи. Жінка у той час поралася по хаті й не помітила, як Федір прочинив кватирку й викинув того вузлика. Пес, який дрімав на призьбі, вочевидь подумав, що шпурнули йому якусь поживу, та й кинувся її обнюхувати. Нюхнув раз, другий, захитався, упав і заснув міцним сном. «Еге! так он чого і я спав, жіночко моя люба!» — здогадався Федір, але, нічим себе не зрадивши, прикинувся, що спить, і захропів так, наче б три доби очей не склепив.

Катруся, зробивши, що там було в хаті, наблизилася до чоловіка та, поклавши руку на його груди, подивилась уважно в обличчя, важко зітхнула і одійшла до печі. Федір, не перестаючи хропіти, прискалив одне око й слідкував жінку. А та розвела в печі вогонь, поставила на жар гладущика з водою і почала кидати в нього зілля, примовляючи стиха дивні і дикі для вуха слова. Увага Федора зростала щохвилі: страх, гнів і цікавість боролися в ньому.

Коли вода в горщику завирувала білим джерелом, то над ним наче буря прошуміла, наче сильний дощ задріботів, наче грім проторохтів. Нарешті звідти пискливим і різким голосом, що нагадував вищання заліза, як ото бува коли косу мантачать, тричі пролунало одне слово: «Лети, лети, лети!» Ураз Катруся хутенько вимастилася якоюсь мастю і вилетіла в каглу.

Страх пойняв бідного козака такий, що аж зуби зацокотіли. Вже не сумнівався, хто його жінка, але був настільки схвильований, що не знав, на що відважитися. Мабуть, лучче відкласти усе до іншого разу. Проте заснути не міг, перед очі навівалися якісь чудовиська. Покрутившись отак якийсь час на ліжку, встав та вийшов на подвір’я. Тиха прохолодна ніч трохи його відсзіжила. Місяць останнім, блідим своїм світлом наче б прощався з землею до нового відродження. Федір виловив поглядом собаку, що спав під вікном, а біля його голови зачарований вузлик. Підняв його двома пальцями — і враз собака стрепенувся, скочив на ноги, потряс головою і почав ластитись до господаря. Козак невесело всміхнувся і повернув до хати, поклав вузлика під голову, ліг і заснув, мов убитий.

Коли він розплющив очі, то побачив, що Катруся лежить поруч. На обличчі її не було помітно й сліду вчорашньої несамовитості, ані тієї нестями в очах, з якою вона творила свої заклинання. Якась розманіженість і тиха радість відбивалися тепер в її погляді й усмішці. Ніколи ще не обдаровувала вона стількома палкими поцілунками, дитячими пестощами свого чоловіка, як того ранку. Словом, була це молода, мила і закохана жінка, але в жодному випадку не та страшна чарівниця, якою бачив уночі її муж. Козак уже й замислився: а чи й справді трапилося те, що він спостеріг? Чи не сон йому привидівся серед ночі? Чи не лихий дух його спокушав і мучив нічницями, або відвернути його серце від любої жінки?