Око ґолема

— Ти гадаєш, ніби Брюґе — безпечне місце? Подивися правді в очі. Ти сам щойно казав: «Імперія їх майже не чіпає». Майже. Тож ти все одно залишаєшся учасником цієї історії— чи до вподоби це тобі, чи ні. Ось чому я хочу залишитися тут, у Лондоні, де зберігається стільки знань. Тут, Якубе, є величезні бібліотеки, де чарівники переховують усі свої архіви й літописи. Пенніфізер розповідав мені про них. Якби я могла туди потрапити, якимось чином знайти там роботу.. Можливо, я зуміла б щось дізнатися, принаймні про демонів, — Кіті стенула плечима. — Мені поки що просто бракує знань, от і все.

Якуб пирхнув:

— Авжеж. Ти ж не якась там клята чарівниця!

— Судячи з того, що казав Бартімеус, чарівники також знають небагато. Хоча б про тих самих демонів. Вони просто використовують їх. Отут і вся причина. Ми — Спротив — так нічого й не домоглися. Ми були аж ніяк не кращі за чарівників: ми користувались магією, не розуміючи її. Насправді я знала про це й раніше, а Бартімеус... ніби підтвердив. Якби ти почув, що він каже, Якубе...

— А я кажу, що ти все-таки дурна. Мені вже пора! — десь на поромі ревнула сирена; чайки знялися в небо й закружляли. Якуб нахилився й швидко пригорнув Кіті; вона поцілувала його в щоку. — Стережися, щоб тебе не вбили. Пиши мені. Ти маєш адресу?

— Звичайно.

— Побачимося в Брюґе. Менше ніж за місяць.

Кіті усміхнулася:

— Можливо.

Вона дивилася, як він біжить трапом і тицяє папери прикордонникові. Той, не дивлячись, ударив у паспорт печаткою, і Якуб зійшов на борт. Барвисте полотно й трап прибрали. Якуб підійшов до поручнів. Він махав рукою Кіті, поки пором відпливав. Його обличчя, як і лиця інших мандрівників, схвильовано сяяло. Кіті усміхнулася, пошукала в кишені й витягла несвіжий носовичок. Вона махала ним услід Якубові, аж доки пором зник за поворотом Темзи.

Тоді Кіті поклала носовичок у кишеню, повернулася — й пішла. Невдовзі вона сховалася у натовпі.