Опівнічні стежки

– Звіть мене Миколою Івановичем. Прізвище – Сєверцев. Думаю, ваша цікавість цим обмежиться?

– До першої чарки коньяку! – так само жартівливо відповів Длугач.

Давня гра продовжувалась, і йому дуже хотілося одразу показати гостеві, що він – людина досвідчена і бувала, а тому може дозволити собі легку фамільярність навіть з начальством.

– Тоді вип'ємо! – Сєверцев підняв чарку. – Ого, справжній «Наполеон»! – Він з повагою глянув на хазяїна. – Ви непогано влаштувались, – окинув оком витончено обставлену кімнату.

– Не скаржусь. Але все це коштувало чимало.

– Гроші я вам, Яне Казимировичу, привіз, – Сєверцев витяг з бокової кишені піджака солідну пачку сотенних купюр і недбало кинув її через стіл хазяїну.

Це був відповідальний момент у розробленому Сєверцевим плані перевірки Длугача. Микола Іванович був добре обізнаний з подробицями його біографії, знав, що гроші Длугач любить надзвичайно. І от тепер Сєверцев пильно спостерігав реакцію Яна Казимировича.

А той ухопив пачку двома руками і притягнув її до себе. Потім, примруживши очі, підкинув на долоні, наче зважуючи, і тільки після цього обережно поклав гроші у шухляду столу, замкнув її на ключ.

Сєверцев полегшено зітхнув. Длугач, який звик продаватись за гроші, одержавши солідну подачку, знову ладен вірою і правдою служити своєму новому хазяїну.

Звичайно, у Яна Казимировича Сєверцев з'явився не відразу, хоча і мав досить переконливі рекомендації керівників своєї розвідки. Шеф Сєверцева спеціально прилетів до нього у Дюссельдорф, а потім побував разом з ним у Мюнхені, де вони бачились з Бандерою і Ленкавським – керівниками Головного проводу українських націоналістів. Вони гуртом обговорювали плани використання націоналістичного підпілля на західноукраїнських землях в інтересах американської розвідки.

І в Дюссельдорфі, і в Мюнхені Сєверцев неодноразово чув ім'я Длугача як людини досвідченої, що багато знає, тримає зв'язки і на яку можна покластися.

Перед самою відправкою, коли Сєверцев залишився з. шефом наодинці, полковник Сміт, наче вгадавши думки свого підлеглого, вголос сказав:

– На мою думку, з Длугачем ми не прорахуємося… Я майже переконаний в цьому. Але, звичайно, таких сильних противників, як чекісти, скидати з рахівниці аж ніяк не можна. Я розумію ваше мовчання. Думаєте, що чекісти за той тривалий час, коли ми не мали зв'язків з Длугачем, встигли перевербувати його чи примусили виконувати їх вказівки? Чи не так?

Сєверцев хитнув головою.

Сміт пустив запашний дим сигари кільцями під стелю і, примруживши око, мовчки спостерігав, як вони тануть там.

– Що ж, – нарешті мовив він, – не буду розвіювати ваших сумнівів. Краще бути готовим до найгіршого. Справді, Длугач після Діля був «у простої», законсервований. А тому – обережність і перевірка. Про це ви не повинні забувати ні на хвилину, – Сміт поплескав Сєверцева по плечу. – Такими розвідниками, як ви, любий друже, ми не розкидаємось!

І, вже вставши, урочисто сказав:

– Пам'ятайте, ваша місія надзвичайна!

Сєверцев не забув настанов шефа. Ось чому, з'явившись у столицю, він не пішов одразу до Длугача, а доручив своїй людині перевірку його. І навіть зараз, вже перебуваючи в гостях, він продовжував вивчати старого агента.

– Давно вже в столиці? – запитав Сєверцев.

– Одразу ж після закінчення війни переїхав. Мене перевели з обласного тресту їдалень і ресторанів до республіканського. Як спеціаліста: все-таки «Бристоль» був відмінним рестораном!

– Значить, л-ські зв'язки втрачено?

– О, ні. В справах я частенько буваю на батьківщині і довідуюсь про наших спільних друзів.

Длугач наповнив і підняв чарки.

– Ну, що ж, приємно ще раз впевнитися, що ми у вас не помилилися. Мають відбутися великі справи. Все було б добре, якби не одна подробиця…

– Що ви маєте на увазі?

– Не принижуйте себе, люб'язний. Ви набагато здібніші, ніж прикидаєтесь. Я маю на увазі ваш особистий зв'язок з колишнім начальником служби безпеки міста Л. оберштурмбанфюрером Отто Ділем.

Ян Казимирович зблід.

Гість з насмішкуватою зацікавленістю спостерігав, як острах на обличчі хазяїна дому змінився розгубленістю, що у свою чергу поступилася місцем досить незграбно розіграному подиву. Коли Длугач наостанок зобразив благородне обурення – Сєверцев іронічно сказав:

– Киньте це, Яне Казимировичу, ваш скромний талант провінційного трагіка не приніс би вам лаврів навіть у районному Будинку культури. Ми ж з вами ділові люди. Особистий зв'язок з Ділем тільки підвищує ваші акції. А я вірю в цей капітал і сплачую готівкою! – Сєверцев кинув на стіл другу пачку сотенних…

Длугач мовчки притяг її до себе і знову поклав у шухляду столу. Він зрозумів, що його співбесідник знає про нього все, і вирішив за краще не вступати в марну дискусію.

– З вами приємно мати справу, Миколо Івановичу. Що ж вас цікавить?

– Мене першу чергу цікавить націоналістичне підпілля у західних областях України, керівники оунівських проводів і банд. Наскільки я обізнаний, Діль особливо займався саме цією публікою. Ну, і, звичайно, мені потрібна його особиста агентура.