ОРГІЯ

Леся Українка ОРГІЯ

ДІЯЧІ

А н т е й - співець. Г е р м і о н а - мати його.

Е в ф р о з і н а - сестра його.

Н е р і с а - жінка його.

Х і л о н - ученик його.

Ф е д о н - скульптор.

Меценат - багатий, значний римлянин, нащадок відомого Мецената.

П р е ф е к т.

П р о к у р а т о р.

Г о с т і на оргії, раби, рабині, танцівниці, міми, хор панегіристів.

Діється в Коринфі під римським пануванням.

I

Садок в оселі співця-поета Антея, невеличкий, оточений глухими мурами, з хвірткою в одній стіні; в глибині садка домок з повіткою на чотирьох стовпах і з двома дверима - одні в андроніт, другі - в гінекей.

Герміона, стара мати Антеєва, сидить на порозі гінекея і пряде вовну Чутно стук у хвіртку.

Г е р м і о н а (не встаючи)

Хто там?

Г о л о с (за хвірткою) Се я, Хілон Алкмеонід.

Г е р м і о н а (гукає в напрямі других дверей)

Антею, вийди! ученик до тебе!

(Сама лишається сидіти, лише нижче спускає покривало.)

А н т е й (молодий, але мужнього вигляду, виходить з дверей і відчиняє Хілонові хвіртку)

Сьогодні ти, Хілоне, запізнився.

Всі учні розійшлися.

Х і л о н (дуже молодий хлопець, говорить запинаючись, з видимою ніяковістю)

Вибачай… але… я, власне, не прийшов учитись…

А н т е й (привітно)

Будь гостем.

(Сідає на ослоні під деревом і показує Хілонові місце коло себе, але той лишається стояти.)

Чом не сядеш?

Х і л о н

Маю справу…

А н т е й

Аж сісти ніколи, таку нагальну?

Х і л о н

Воно-то ні… але… пробач… я мушу подякувать сьогодні за науку… Я більше не прийду.

А н т е й

Чому?

Хілон мовчить.

Та правда, мені про се питать не випадає.

Я, очевидячки, не догодив тобі наукою. Що ж, не соромся, - соромитись приходиться мені.

Х і л о н (щиро)

Ні, ні, учителю! Того не думай!

От свідок Аполлон, що я шаную науку ту, мов святощі містерій!

А н т е й

Тоді не розумію…

(Перебиває сам себе, вдарившись долонею по чолі.)

Догадався!

(Видно, що й йому трохи ніяково.)

Хілоне, слухай… Я пождати можу, поки скінчиш усю мою науку… Та я волів би і зовсім не брати від тебе грошей, як тобі то трудно…

Х і л о н

Учителю, та ти ж не багатир.

А н т е й

Хілоне, я скажу тобі по правді, хоч ти ще молодий такеє слухать, але інакше трудно довести… Бач, спів, музика й слово - мій зарібок, та хист мій я таки ціную вище, ніж тії гроші, що приходять з нього.

Я талану нікого не навчив і не навчу - се ж тільки Бог здолає, - отож коли я вчу людей звичайних, недіткнутих рукою Аполлона, то - я навчаю їх малої втіхи перебирати струни доладненько та вимовляти думку виразніше, вони ж мені дають дещицю грошей,

і так ми в обрахунку. Як же Бог мені пошле обранця молодого, щоб я йому служив своїм здобутком,

і бачу я, що кожда мертва форма, яку я викладаю перед ним, присвоївшись йому, вмить оживає,

і геній молодий в прадавній формі шумує та іскриться самоцвітом, як молоде вино в старім кришталі, - тоді я вже заплачений. Ні, більше, - я наче почуваюсь до вини, що я нездатен так йому служити, як би хотів. Тепер ти розумієш?

Х і л о н

Учителю…

(Зворушення не дає йому говорити, він низько похиляє голову і прикриває долонею очі.)

А н т е й

Коли тепер твій геній вже переріс ті форми й ту науку, якими я владаю, що ж, мій хлопче, - покинь мене, я сам тобі те раджу.

Та тільки - заклинаю Аполлоном! - не кидай ще науки. Їдь в Афіни, там, певне, знайдеться іще таке, чого ми тут не маємо в Коринфі.

А потім, покінчивши різні школи, учися ще, знаходь собі науку в книжках, і в людях, і по цілім світі, але ніколи не кажи до себе:

"Я вже скінчив науку".

Х і л о н

Ся порада, учителю, осмілює мене.

Признаюся тобі: я не покину науки, віддалившися від тебе, бо я вступлю до школи…

(Знов мовкне.)

А н т е й

До якої?

Х і л о н

До тої, що врядив тут Меценат.

А н т е й

Латинської?!

Х і л о н

Ну, все ж тепер латинське.

А н т е й

Як? Я, і ти, і наша рідна мова латинськими вже стали?

Х і л о н

Розумів я, властиво, римське, та змилив у слові.

А н т е й

Як ти від мене досі не навчився не помилятись так, то в новій школі ще більше буде помилок таких.

Але не знаю, що ти там придбаєш, крім помилок. В поезії латинській і я ж тобі, здається, показав усе, що тільки варт було пізнати.

Не думаю, щоб ритори в тій школі тобі могли подати щось нового, бо я їх знаю. Думаю, що ти вже міг би їх учити.

Х і л о н

Сам я певен, що там учителі ні в чім не можуть зрівнятися з тобою. Все ж я мушу до їх піти.

А н т е й

Що змушує тебе?

Х і л о н

Учителю, зоставшись при тобі, я став би долею тобі подібний.

А н т е й

Чому ж та доля так тебе лякає?

Хіба вже я остатній між співцями?

Х і л о н

Не між співцями, ні…

А н т е й

Але між людьми?

Х і л о н

Я не кажу - остатній, але ж правда, що ти в громаді не займаєш місця, належного твоєму талану.

А н т е й

А ти ж якого маєш запобігти, коли скінчиш ту школу Мецената?

Х і л о н

Я можу стати ритором в тій школі, а згодом в академії де-небудь.

Або поїду в Рим. Там дуже добре ведеться вихованцям Мецената, бо рід його там досі має силу, як повелось від Августа часів.

Та поки що, то я й тепер, ще учнем, вступити можу в хор панегіристів самого Мецената.

А н т е й (схоплюється обурений)

Ти? Ти вступиш у хор панегіристів? В тую зграю запроданців, злочинців проти хисту?