Читаем Панна квітів полностью

Але Бігунець уже був на галявині. Він зняв вершечок із золотої гарбузки, щось блиснуло зсередини, і неземні пахощі наповнили раптом усю галявину. І, вдихаючи ті пахощі, завмерли навколо дерева, перестав мотиляти лапками Жучок, а Мурашка втомлено витерла з лоба піт. Жучок же легко перекинувся зі спини на ноги. Від того запаху опритомнів Метелик і полетів чимдуж на галявину. Жадібно почали напиватися тим запахом і квіти, бо захотіли й собі так само духмяніти. Дійшов цей запах навіть до Котила, який теж завмер, роззявивши пащеку, і не міг якийсь час рушити із місця — в роті в нього загусала непережована їжа.

— В ім'я Сонця, сином якого я ледве не назвався, — дзвінко сказав Бігунець, — я вертаю тобі, Берізко, колишню подобу!

Він підійшов і оббризкав деревце зусібіч перламутровою рідиною. Поступово почали всихати гілки, а берізка на очах ставала меншою й меншою. За мить покрилася рожевим туманцем, який зовсім заволік те місце, де стояло дерево, і поступово в тому серпанку почали проступати обриси крихітної дівочої постаті. Довге її волосся було сплетене в коси, а червоні стрічки засвітилися — розсипалися по спині разом із стрічками інших кольорів. Очі в неї були карі й такі гарні, що Бігунець аж рота розтулив.

— А я тебе знаю, дівчинко, — сказав він, — Я бачив тебе колись, як сидів на березі річки і будував уявно собі хатку. Ти була тоді в моїй хатці…

Дівчинка нічого на те не сказала, вона вискочила з рожевої хмарки, й очі її засвітилися тривогою.

— Не час нам розбазікувати, — сказала вона, — Онде Котило вже зовсім близько. Я ж маю сказати тобі слово, що врятує цей ліс. Вступи в бій із Котилом, Бігунцю, переможи його, бо інакше ніколи-ніколи не побачиш ти своєї хатки і мене в ній.

Вона махнула ручкою, схованою у вишитий рукав, і від цього руху збудився Котило, зарипів зубами, розминаючи загуслу їжу.

— То ти боїшся Котила? — засміявся Бігунець, — Коли хочеш, я розкажу тобі казку про те, що не треба нічого боятися, і ти перестанеш боятися!

Але дівчинка не слухала його. Схопила Бігунця за руку і кинулася бігти.

— Мерщій! — закричала вона, — Я тобі повинна ще дати вогняну шаблю!

Бігунець побіг разом із дівчинкою, але не тому, що він злякався, а з несподіванки, бо не знав, що його одразу й вирішити…

Котило ж тим часом ковтнув їжу, а як побачив у просвіті своїх ворогів, що завзято тікали, рявкнув так, що аж листя з дерев посипалося. Проїв між дерев широку дорогу і за мить уже був на галявині. Тоді проти нього знову постали Мурашка, Метелик і Жучок. Мурашка не злякалася могутнього ворога і вкусила його в черево, Метелик вдарив крильми в люте око Котилові, а Жучок спробував копнути Котила ногою. Від того загойдався і застогнав Котило, і хоч Мурашка, Метелик та Жучок не завдали йому шкоди, всі побачили, що не тільки Бігунець може не боятися Котила.

9

Отоді-то й вискочив супроти нього озброєний вогняною шаблею Бігунець. Де здобула її Берізка, ми не встигли побачити, адже відбулося стільки подій. Можливо, вийняла з дна струмка чи зняла з найвищого дерева, а може, та шабелька була шматком сонячного променя? Ми цього не знаємо, але Бігунець вискочив супроти Котила таки озброєний.

— Гей ти, Котиле! — вигукнув він дзвінко, — Викликаю тебе на герць!

Глянув на нього Котило й миттю пригадав свій сон. Але перед ним стояв настільки маленький чоловічок і так добродушно світилися сині його очі, що не зміг злякатися Котило свого ворога, а тільки зареготав, аж луна пішла гаєм.

— То це ти, такий малий та нікчемний, зважився битися зі мною? Глянь на мене, який я великий та могутній, як наточено в мене зуби! Не страшить це тебе?

— Ні, — сказав Бігунець, — бо ти непотрібний. Ти не маєш жодного приятеля і не зробив нікому нічого доброго.

Тоді побачив Бігунець, як починають запливати кров'ю малі Котилові очі. Він клацнув зубами, аж Бігунцеві вуха позакладало, і прохрипів вже сердито:

— То начувайся, нахабна комахо! Востаннє тебе попереджаю: зійди ліпше мені з дороги!

На те засміявся Бігунець.

— Той, хто просить ворога зійти з дороги, — сказав він, — той боїться!..

Тоді зовсім роз'ятрився Котило. Клацнув зубами і кинувся на Бігунця. І знову замиготіли довкола Котила золоті спалахи. Бігунець мчав довкола велетенського Котилового тіла і цюкав його звідусіль вогняною шабелькою. На те чудовисько страшно закричало і заметалось, бо нестерпний біль пронизав його. Кинувся Котило в один і другий бік, зрештою, і дзиґою закрутився, намагаючись таки схопити Бігунця. Але чим швидше він крутився, тим швидше біг Бігунець, знову-таки махаючи шабелькою і вражаючи ворога, — сам же він лишався неушкоджений.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дочь колдуна
Дочь колдуна

Книги Веры Крыжановской-Рочестер – то волшебное окно, через которое мы можем заглянуть в невидимый для нас мир Тайны, существующий рядом с нами.Этот завораживающий мистический роман – о роковой любви и ревности, об извечном противостоянии Света и Тьмы, о борьбе божественных и дьявольских сил в человеческих душах.Таинственный готический замок на проклятом острове, древнее проклятие, нависшее над поколениями его владельцев, и две женщины, что сошлись в неравном поединке за сердце любимого мужчины. Одна – простая любящая девушка, а другая – дочь колдуна, наделенная сверхъестественной властью и могущая управлять волей людей. Кто из них одержит верх? Что сильнее – бескорыстная любовь или темная страсть, беззаветная преданность или безумная жажда обладания?

Вера Ивановна Крыжановская , Вера Ивановна Крыжановская-Рочестер , Свен Грундтвиг , Сергей Сергеевич Охотников

Фантастика / Фантастика для детей / Ужасы / Ужасы и мистика / Сказки народов мира
Кабинет фей
Кабинет фей

Издание включает полное собрание сказок Мари-Катрин д'Онуа (1651–1705) — одной из самых знаменитых сказочниц «галантного века», современному русскому читателю на удивление мало известной. Между тем ее имя и значение для французской литературной сказки вполне сопоставимы со значением ее великого современника и общепризнанного «отца» этого жанра Шарля Перро — уж его-то имя известно всем. Подчас мотивы и сюжеты двух сказочников пересекаются, дополняя друг друга. При этом именно Мари-Катрин д'Онуа принадлежит термин «сказки фей», который, с момента выхода в свет одноименного сборника ее сказок, стал активно употребляться по всей Европе для обозначения данного жанра.Сказки д'Онуа красочны и увлекательны. В них силен фольклорный фон, но при этом они изобилуют литературными аллюзиями. Во многих из этих текстов важен элемент пародии и иронии. Сказки у мадам д'Онуа длиннее, чем у Шарля Перро, композиция их сложнее, некоторые из них сродни роману. При этом, подобно сказкам Перро и других современников, они снабжены стихотворными моралями.Издание, снабженное подробными комментариями, биографическими и библиографическим данными, богато иллюстрировано как редчайшими иллюстрациями из прижизненного и позднейших изданий сказок мадам д'Онуа, так и изобразительными материалами, предельно широко воссоздающими ее эпоху.

Мари Катрин Д'Онуа

Сказки народов мира