Пасербки восьмої заповіді

День за днем, рік за роком викрадені задля благої мети чорні думи, корисливі помисли, заздрість, марнославство, доноси й інтриги слизькою цвіллю осідали в душі брата (пізніше - вітця) Яна, і час від часу Івонич починав задихатися, тонути в цьому бруді, не відрізняючи природженого від краденого. Тоді він на кілька тижнів зникав із монастиря - нібито у справах святої католицької церкви - потай міняв своє вбрання на мирське й пускався берега, з головою поринаючи в безодню пияцтва, обжерливості, гульби й продажної любові, даючи вихід чужим пристрастям та бажанням, що нагромадилися в ньому.

Це траплялося нечасто - лише тоді, коли його душа переповнювалася тією гидотою, що її отець Ян вибирав із чужих. Для блага інших - і заради власного зиску. Усіляко бувало, і досі мучився сорокалітній абат Ян, що його вважають святим, досі діймало страшне питання: благо діє він чи зло? Чи бажане Богові те, що він робить, чи вже чекає на нього в пеклі Сатана, у зловтішному передчутті потираючи руки?..

Відповіді ігумен усе ще не знайшов.

7

Марта присіла на край вузького чернечого ложа й мовчки спостерігала, як отець Ян повагом умощується на лаві навпроти неї. Строге й бліде абатове обличчя з високим чолом та густо посивілими скронями справді скидалося на лик святого, і Марта подумала, що Яносикові дуже пасував би світний німб навколо голови. На абатові була біла довгопола ряса з пелериною, яку носили всі бенедиктинці, але навіть не знаючи, хто він, Марта ніколи б не сплутала Яна з рядовим ченцем із ордена св. Бенедикта чи якогось іншого.

- Ну, здрастуй, сестро, - стиха мовив абат і подивився їй просто у вічі.

- Здрастуй… святий отче, - ледь посміхнулася Марта.

Посмішка вийшла сумна, мало чи не вимучена.

- Давно ми не бачилися з тобою, Марто. І тому я не вірю, що ти випадково з’явилася тут. Розповідай.

- Не знаю навіть, із чого почати, Яне…

- З початку, Марто, з початку. Чула, мабуть, що на початку було Слово?

- З початку? Я порушила одну з наших Заповідей, Яносику.

- Яку ж? - тонкі абатові брови ледь помітно піднялися, але на обличчі при цьому не здригнувся жоден м’яз.

- Я перетнула дорогу Великого Здрайці.

Цього разу Ян не зміг приховати свого хвилювання.

- Ти ризикнула помірятися силою з Нечистим?!

- Так.

- І… що ж?

- Я украла в нього душу. Душу, яку він купив; душу, що належала йому за Правом. Відтоді він шукає мене. Мене - і того, у кому тепер живе належна йому душу.

Після цих Мартиних слів у келії запала тривала дзвінка тиша - лише коли знадвору долинули приглушені удари дзвону, отець Ян отямився і тильним боком долоні витер зіпрілого лоба.

- Але це неможливо! Те, що ти розповідаєш, - це навіть не єресь! Це нісенітниця! Цього не може бути згідно з догматами церкви; цього не може бути з позицій здорового глузду; якщо в тебе негаразди з церквою і здоровим глуздом - цього не може бути, бо так учив нас наш названий батько Самуїл! У тебе попросту забракло б сили винести назовні цілу душу - коли припустити, що взагалі можна украсти загиблу душу в диявола!..

- Цього не може бути. Але це було. Мені справді забракло сили, брате мій Яне, і я серйозно надірвалася під час крадіжки. Зараз я не спроможна викрасти нічого більшого, ніж дрібницю, що лежить на самісінькій поверхні, але тоді… тоді в мене іншого виходу не було, - просто відповіла Марта.

- І ти хочеш, щоб я допоміг тобі? Допоміг проти Великого Здрайці?

- Коли я заблукала в Кривому лісі, саме ти, Яносику, знайшов мене й привів додому. Коли ти бився із шафлярськими хлопчиськами, я прикладала до твоїх саден подорожник. Тепер ти абат, багато хто вважає тебе святим, хоч це, напевно, й не так. І ти - наш. До кого мені було ще йти? Батько старий… Якщо ти мені не допоможеш, то більше ніхто не допоможе.

- Але я не знаю, чим тобі допомогти! Хіба що запропонувати виїхати в Рим чи постригтися в черниці… разом з тим, хто носить украдену тобою душу. Марто, я зроблю все, що зможу, - хоча й сумніваюся, що хтось із людей здатен допомогти тобі, навіть Його Святість. Але для початку я мушу хоча б довідатися, ЯК це відбулося!

- Гаразд, отче Яне. Я все тобі розповім. Ти слухав сотні сповідей - вислухай же й цю.

Розділ другий

1