Читаем Пацики полностью

да, не думає, але ж ми це бачимо, да? ну, я все розумію, на — Україна там, вільна, всі ці діла — це все класно, але ж якого бена стовбичити біля прапора щодня, місяцями? і триндіти язиком із такими ж, як каже Петро Григорович, зомбі? шо від цього зміниться? шо ці п'яні балачки дають — вільну Україну? вони ж збираються там, а потім ідуть бухати, ліпше комусь балду відірвати… за вільну Україну, а не пиздіти; пауза; все це хуйня… а, махаю рукою, хай Гебельс сам розбирається. До мене й Рині киває старший Машталір, аби ми підійшли до його столика. Мавпи і двох тьолок нема, мабуть, пішли курити на свіже повітря. Ми сідаємо біля Саші, а він каже: мій малий шо, навіть до брата підійти не хоче? Бодьо! — гукаю його, і менший Машталір підводиться, у цілковитій тісняві човгає стільцем, інші пацани підсуваються до столу, аби він мав можливість пройти біля стіни. Саша накидається на нього з питаннями, чьо не в спортзалі? хочеш область просрати? чого бухаєш і куриш, а? чьо бухаєш? слабак, да? Бодьо спершу виправдовується, що прийшов просто, за компанію, і взагалі, що тіпа вже дорослий вирішувати, що йому варто робити. Бачите, як зі старшими розмовляє, посміхається Саша, на шо брат відповідає: можу й не так говорити. Саша запитливо дивиться на Бодю, наче хоче запитати, чи це часом не виклик; завтра зранку бігати підемо, і не забудь дві пари рукавиць, побоксуємо, подивлюся, чи ти ще не скурвився з цими жуліками. Ми сміємося, а я старшому Машталіру кажу, аби остерігався, бо брат із кожним роком махає кулаками все краще, не помітиш, як по балді настріляє, або, чого гіршого, зламає носа. Ти мене за пенсіонера вважаєш? — пожвавлено запитує він, я вас, гімнюхів, трьох покладу, навіть коли буду вгашений. Саня, ми в цьому не сумніваємося, озивається Риня, але ж ти знаєш, молодість — це така штука, яка з кожним днем бере своє, а старість… він не встигає доказати, бо старший Машталір хапає його за шию, стискаючи її в міцному захваті й починає давати по голові фофани, Риня пручається і кричить, Саня, більше не буду, відпусти, болить. Жуліки, сміється Саша, потім простягає брату гроші, аби купив пляшку, й несподівано звертається до мене: а ви завжди таким табуном ходите? Не розумію, про шо він. Нєа, тільки деколи, а Риня каже, що це тільки третя частина, буває, нас назбирується до п'ятдесяти чоловік, а тоді чи вгашений ти, чи ні, все одно попадеш під роздачу, піддьоргує старшого Машталіра. Той на ці слова не зважає, раптом запитує: і шо потім робите, коли збираєтеся? Нічьо особливого, відповідає Риня, ходимо на скачки, по кабаках чи просто биків ганяєм, а хулі? чи ти, може, нам у церкву пропонуєш ходити? Саша мовчить, дістає штахету «космосу», повільно, ніби ліниво, закурює, а потім втуплюється в Риню: ну? і шо це вам дає? Ми з Ринею обмінюємося поглядами, бо не розуміємо, що він хоче почути. Бодьо приносить новий снаряд, каже, через кілька хвилин будуть бутерброди з копченою ковбасою. Саша відкриває пляшку й наливає у стакани, а ми мовчки на нього дивимося й хочемо врешті почути, що він має на увазі. Випиваємо без закуски, я занюхую головою Рині, а він моєю. Постійно армією ходити не будете, несподівано промовляє старший Машталір, це у вас такий вік зараз дурний, когось відловити, руку зламати, забрати гроші, а насправді… насправді все буде не так. Саша, не грузи, говори ясніше, каже Риня: шо «не так»? Я про те, що вас зараз дуже багато, і всі ви не знаєте, хто на шо з вас здатний, він наближається через стіл до нас і головою киває в бік нашої компанії, ви подивіться на своїх кєнтів і про себе подумайте, наскільки добре знаєте кожного з них, наскільки можете кожному з них довіряти, ти всіх їх знаєш? за кожного даєш мазу? — пильно дивиться на Риню, який запинається, морщиться, чухається, ну, не за всіх, але… «Але», перебиває його Саша, буде потім; пауза; брат Боді одразу усміхається: коли ви попадете в серйозну ситуацію, побачите, хто є хто, це зараз ви ходите, лохів шугаєте, дєвок замалажуєте, бухаєте, і вам здається, шо кожен із вас нормальний пацан, за другана готовий будь–кого порвати і так само ніби зроблять за тебе; пауза; я від вас чуть–чуть старший, і знаю, шо так не буде, один, другий, третій — ламаються; добре, коли з десяти — один справжній, який відповідає за слова. Мовчанка, кожен думає про своє, ми переглядаємося. Саша правду каже, думаю про себе, ми ходимо табуном, але багатьох не знаємо, кожен наш друг приводить ще якогось друга, а той ще якогось, ми їх ніколи не бачили… Саша, але ж і вас колись було багато, кажу йому і згадую епізод на Київській, біля гастроному, який трапився багато років тому, коли натовп до тридцяти пацанів, тоді ше школярів–шмаркачів, серед них — Мавпа, старший Машталір, Кнопка, Адвокат, Артур і багато інших — відмастили трьох старших плугів, певно, селюків із общаг, які до тернопільських тьолок ходили, поскидали з них нульові катонові куртяки, які є великою рідкістю (тільки на трасі в поляків можна купити), і позабирали бабки. Це трапилося серед білого дня, несподівано, серед купи народу, який стояв на тролейбусній зупинці, заходив і виходив із магазину, товкся біля газетного кіоску, в черзі за морозивом чи просто тинявся по своїх справах; Саша Машталір підбіг із великою дошкою в руках до найбільшого збуя і — ба–бах! — по мозгах, той упав і не догнав, певно, шо з ним сталося. Да, було таке, сміється він, але тепер…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Уроки счастья
Уроки счастья

В тридцать семь от жизни не ждешь никаких сюрпризов, привыкаешь относиться ко всему с долей здорового цинизма и обзаводишься кучей холостяцких привычек. Работа в школе не предполагает широкого круга знакомств, а подружки все давно вышли замуж, и на первом месте у них муж и дети. Вот и я уже смирилась с тем, что на личной жизни можно поставить крест, ведь мужчинам интереснее молодые и стройные, а не умные и осторожные женщины. Но его величество случай плевать хотел на мои убеждения и все повернул по-своему, и внезапно в моей размеренной и устоявшейся жизни появились два программиста, имеющие свои взгляды на то, как надо ухаживать за женщиной. И что на первом месте у них будет совсем не работа и собственный эгоизм.

Кира Стрельникова , Некто Лукас

Современная русская и зарубежная проза / Самиздат, сетевая литература / Любовно-фантастические романы / Романы
Добро не оставляйте на потом
Добро не оставляйте на потом

Матильда, матриарх семьи Кабрелли, с юности была резкой и уверенной в себе. Но она никогда не рассказывала родным об истории своей матери. На закате жизни она понимает, что время пришло и история незаурядной женщины, какой была ее мать Доменика, не должна уйти в небытие…Доменика росла в прибрежном Виареджо, маленьком провинциальном городке, с детства она выделялась среди сверстников – свободолюбием, умом и желанием вырваться из традиционной канвы, уготованной для женщины. Выучившись на медсестру, она планирует связать свою жизнь с медициной. Но и ее планы, и жизнь всей Европы разрушены подступающей войной. Судьба Доменики окажется связана с Шотландией, с морским капитаном Джоном Мак-Викарсом, но сердце ее по-прежнему принадлежит Италии и любимому Виареджо.Удивительно насыщенный роман, в основе которого лежит реальная история, рассказывающий не только о жизни итальянской семьи, но и о судьбе британских итальянцев, которые во Вторую мировую войну оказались париями, отвергнутыми новой родиной.Семейная сага, исторический роман, пейзажи тосканского побережья и прекрасные герои – новый роман Адрианы Трижиани, автора «Жены башмачника», гарантирует настоящее погружение в удивительную, очень красивую и не самую обычную историю, охватывающую почти весь двадцатый век.

Адриана Трижиани

Историческая проза / Современная русская и зарубежная проза
Адам и Эвелин
Адам и Эвелин

В романе, проникнутом вечными символами и аллюзиями, один из виднейших писателей современной Германии рассказывает историю падения Берлинской стены, как историю… грехопадения.Портной Адам, застигнутый женой врасплох со своей заказчицей, вынужденно следует за обманутой супругой на Запад и отважно пересекает еще не поднятый «железный занавес». Однако за границей свободолюбивый Адам не приживается — там ему все кажется ненастоящим, иллюзорным, ярмарочно-шутовским…В проникнутом вечными символами романе один из виднейших писателей современной Германии рассказывает историю падения Берлинской стены как историю… грехопадения.Эта изысканно написанная история читается легко и быстро, несмотря на то что в ней множество тем и мотивов. «Адам и Эвелин» можно назвать безукоризненным романом.«Зюддойче цайтунг»

Инго Шульце

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза