Читаем Пацики полностью

З Ринею стоїмо біля входу до навчального корпусу з майстернями і чекаємо на Саву, ця гнида на першу лекцію — історію — не прийшла, Риня каже, що його заасфальтує, а я мовчу, бо розумію — бабло не виб'ю — він нічого не має. З корпусу вивалює Чихаренко, наближається до нас, по–дурнуватому розкидаючи ноги, йому, мабуть, абрикоси заважають нормально ходити, думаю про себе і пирскаю зі сміху, вітається, ніби голова колгоспу зі своїми кріпаками, харкає на землю, несе повну туфту про вчорашній матч «Ниви», як вона просралася по повні помідори, і про те, що Прядуна треба вже списувати, він, як форвард, труп, своє вже відбігав, менше бухати нада. Не хочу слухати цю лажу, яка мене харить. Чихаренко, жирна лосяра, піт на яйцях бабуїна, лайно зіпсутого носорога, знає, що я особисто знайомий із Петрухою Прядуном, і ще більше його обливає помиями. Згадую матчі, на які ми ходили: стадіон наче ставав скаженим, купа п'яних горлянок, ніби одним голосом протяжно, інтонаційно підтримувала головну тернопільську команду: «Н–И–В–А ХОЧЕ П–И–В–А! Н–И–В–А, ТИ І П–И–В–О! ПЕТРО ПРЯ–ДУН! ПЕ–ТРО ПРЯ–ДУН!»; втухни, кажу йому. Чихаренко відкриває рота, обличчя покривається червоними плямами, а губи з притиском випалюють «чьо?»; сунь звідси, підключається Риня. Чихаренко мовчки змірює нас тупим поглядом і каже, що ми з кожним днем все більше заганяємося, дивіться, пацани, щоб не було проблем. Я визвіряюся на нього, а Риня спокійно запитує: хочеш піздюлєй хапнути? тут, на місці? сходу? Чихаренко примружує вії, задкує, а мені каже: я це запам'ятаю; пауза; да, да, запам'ятай обов'язково. Йде в бік Енергетичної, мабуть, на зупинку, а ми далі стоїмо й мовчки куримо. Дивлюся на котли, почалася пара основи механіки, а Сави, бичяри, все нема. Несподівано Риня мене запитує, чому не телефоную до Ляні? Не знаю, що відповісти. Він насідає: погана тьолка? в чому проблеми? а? Капуста каже, що ти вже три дні, як пропав, а Ляня переживає, ну? дружньо штовхає мене плечем, Толян, шо за муля? Не знаю, мені треба все продумати. У Рині падає шухляда, він одразу кривиться, наче з'їв кисле: шо? шо «продумати»? хулі тут думати? тьолка бідна аж пищить від нього, а йому треба думати, вона тебе хоче, а ти думаєш, ти не думай, а піди до неї, піди; пауза; не перебиваю його, бо він у таких випадках ще більше заводиться, хай потриндить, якщо має таку тягу; Толян, хулі того життя? ти не забув, що вона нас запрошувала? чьо вилупився, як баран на нові ворота? в неї завтра хата, доганяєш? хата! старі кудись звалюють на два дні, два дні! ти доганяєш? ну, чьо втух? Молоток, будемо тільки ми з Капустою і ви, нормально? вона твоя! Пауза; бляха, Толян, шоби ти без мене робив?

Сави, сучяри, нема. Вирішуємо йти на пару. Завалюємо в авдиторію, вибачаємося перед викладачем, він, затичка триперна, вичитує нас по повній програмі, на носі екзамен, а вам до лампочки, візьміться за розум, бо буде пізно. Да, да, буде пізно, падаємо на задній парті, дістаємо свої зошити, писати впадло, я малюю в конспекті нацистських солдатів, а Риня розкидає сірники (це наша улюблена гра): в долонях трусиш купу сірників, легко викидаєш їх на стіл, після чого по одному розгрібаєш, але так, щоб сірник, який витягуєш із купи, не ворухнув іншого. Риня час від часу перекидається зі мною словами, але під пильним поглядом викладача замовкає, намагаємося не привертати до себе уваги. Після другої пари великим табуном біжимо в їдальню, котра знаходиться в центральному корпусі. Хто прибіжить останнім — тому не вистачить порції та компоту. Як правило — майже півгрупи не їсть, оскільки Риня, я, Коновал, Король і ще кілька пациків з'їдаємо по дві порції, а така жирна свиня, як Чихаренко, може затоптати деколи навіть три, тому на всіх не вистачає. Такі лохи, як Сава, в їдальню взагалі не ходять, оскільки їм після нас нема що їсти; на хуя їм їсти? хай сосуть, уроди, сміється Риня. Схряцавши по дві порції картоплі–пюрешки з сосисками та вінегретом, виходимо на перекур за корпус із майстернями, у дворику помічаю Саву з одним із одногрупників, вони курять і говорять. Риня каже, що зараз йому зробить інквізицію. Неквапно підходимо, Сава робить вигляд, ніби нас не бачить, але… він змінюється на обличчі, блідне й метушиться на місці, і врешті в наш бік кидає несміливі короткі погляди. Здоров, Сава, підходить до нього Риня і кладе руку йому на плече, від чого той знічується, ніби стає меншим, губи тремтять, обличчя покривається червоними плямами, глухо відповідає «здоров». Приніс? — відразу запитую, Сава відступає на крок і каже, що нічого немає. Риня хапає його за волосся й розвертає до себе: я не почув. Я нічого не маю, каже Сава.

— Я ж тебе зараз порву, хочеш, щоб тебе кожного дня гасили?

— Толя, я віддам, просто… у мене зараз нема грошей.

— А стипендії? — запитує Риня. — Будеш віддавати стипендії…

— Я не маю за шо жити… ми з мамою…

— Ой, зараз розплачуся, — кривляється Риня, — зараз у мене сльози потечуть, лосяра, коли будуть бабки?! Хочеш, я тобі зламаю ключицю? — сичить, і я бачу, що він готовий Саву вдарити.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Уроки счастья
Уроки счастья

В тридцать семь от жизни не ждешь никаких сюрпризов, привыкаешь относиться ко всему с долей здорового цинизма и обзаводишься кучей холостяцких привычек. Работа в школе не предполагает широкого круга знакомств, а подружки все давно вышли замуж, и на первом месте у них муж и дети. Вот и я уже смирилась с тем, что на личной жизни можно поставить крест, ведь мужчинам интереснее молодые и стройные, а не умные и осторожные женщины. Но его величество случай плевать хотел на мои убеждения и все повернул по-своему, и внезапно в моей размеренной и устоявшейся жизни появились два программиста, имеющие свои взгляды на то, как надо ухаживать за женщиной. И что на первом месте у них будет совсем не работа и собственный эгоизм.

Кира Стрельникова , Некто Лукас

Современная русская и зарубежная проза / Самиздат, сетевая литература / Любовно-фантастические романы / Романы
Добро не оставляйте на потом
Добро не оставляйте на потом

Матильда, матриарх семьи Кабрелли, с юности была резкой и уверенной в себе. Но она никогда не рассказывала родным об истории своей матери. На закате жизни она понимает, что время пришло и история незаурядной женщины, какой была ее мать Доменика, не должна уйти в небытие…Доменика росла в прибрежном Виареджо, маленьком провинциальном городке, с детства она выделялась среди сверстников – свободолюбием, умом и желанием вырваться из традиционной канвы, уготованной для женщины. Выучившись на медсестру, она планирует связать свою жизнь с медициной. Но и ее планы, и жизнь всей Европы разрушены подступающей войной. Судьба Доменики окажется связана с Шотландией, с морским капитаном Джоном Мак-Викарсом, но сердце ее по-прежнему принадлежит Италии и любимому Виареджо.Удивительно насыщенный роман, в основе которого лежит реальная история, рассказывающий не только о жизни итальянской семьи, но и о судьбе британских итальянцев, которые во Вторую мировую войну оказались париями, отвергнутыми новой родиной.Семейная сага, исторический роман, пейзажи тосканского побережья и прекрасные герои – новый роман Адрианы Трижиани, автора «Жены башмачника», гарантирует настоящее погружение в удивительную, очень красивую и не самую обычную историю, охватывающую почти весь двадцатый век.

Адриана Трижиани

Историческая проза / Современная русская и зарубежная проза
Адам и Эвелин
Адам и Эвелин

В романе, проникнутом вечными символами и аллюзиями, один из виднейших писателей современной Германии рассказывает историю падения Берлинской стены, как историю… грехопадения.Портной Адам, застигнутый женой врасплох со своей заказчицей, вынужденно следует за обманутой супругой на Запад и отважно пересекает еще не поднятый «железный занавес». Однако за границей свободолюбивый Адам не приживается — там ему все кажется ненастоящим, иллюзорным, ярмарочно-шутовским…В проникнутом вечными символами романе один из виднейших писателей современной Германии рассказывает историю падения Берлинской стены как историю… грехопадения.Эта изысканно написанная история читается легко и быстро, несмотря на то что в ней множество тем и мотивов. «Адам и Эвелин» можно назвать безукоризненным романом.«Зюддойче цайтунг»

Инго Шульце

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза