Пацики

У зал боксерського клубу на 15–го квітня, де відбудуться обласні змагання серед спортсменів легкої вагової категорії, приходимо цілим натовпом: з наших присутні — я, Риня, Коновал (як завжди, вбитий), Юра Пиж, Петро Григорович, Діма Дефіцит, із бригади Мавпи — старший Машталір і Кнопка. Малий Машталір почувається впевнено, у тренажерній кімнаті з ним довго розмовляє тренер, я дивлюся крізь відчинені двері, як Бодьо легко танцює на місці, а його сивоголовий наставник час від часу махає руками, імітуючи удари, яких слід завдавати супернику. Тренер говорить голосно, я все чую: ти не повинен підпускати на прямий, лови його на контратаках, намагайся нирнути під руку, нормальок? нирнути й одразу, технічно — раз–раз — по корпусу, по корпусу, один–два нижніх, нормальок? тільки так зможеш завалити, пам'ятай — він мало рухається, опускає ліву руку, скористайся цим, нормальок? ближній бій — твоя перевага, нав'яжи йому ближній, і він своїми граблями тебе не дістане, нормальок? ну, з богом, каже тренер, я в тебе вірю. Бодьо, помітивши мене, усміхається й підходить. Ну як, боїшся? — запитую в нього. Є трохи мандраж, але це добре, коли боїшся, більше себе контролюєш, усі люди бояться, каже він і відходить на поклик тренера. Вони заходять у зал, і тренер жестами показує Боді схему його переміщення по рингу, а той уважно слухає й киває головою. Я сідаю між Ринею й старшим Машталіром. Я ще ніколи не бачив, щоб він так хвилювався за брата: стиснувши кулаки, час від часу тріскотить кісточками і нетерпляче погойдується на місці. Зараз мій малий покаже, промовляє до нас, зараз покаже, ви його ще не знаєте. На рингу валяться двоє шмаркачів десяти–дванадцяти років — це наймолодші спортсмени клубу. Петро Григорович шепоче, щоб робили ставки, я, пацани, на касі, приймаю тільки в першому раунді. Всі передають йому гроші, але так, щоб не бачили тренери, судді й решта присутніх. Я на того, що в чорних трусах, шепоче Риня й передає кілька купюр Петру Григоровичу. А я на того, що в червоних, дає свою частку Дефіцит. От придурки, сміюся до них, а вони голосно гигикають, через що на нас звертають увагу присутні. Пацани, тихо, в наш бік дивиться тренер Боді. Може, він хоче поставити на одного зі шмаркачів, сміється Петро Григорович. Бодьо вже валиться? — запитує готовченко в дим Коновал. Цей мудак із самого ранку мутив, а в обід йому ще кубишку зарядив Юра Пиж. Коновал відкриває мутні очі. Повільно обводить присутніх і знову втикає, його голова легко спадає на груди; попри навколишній шум, вигуки, він сидить нерухомо, ніби його нічого не обходить. Пляшка мінералки, яку він тримає, торкається дерев'яної підлоги, у застиглій руці вона виглядає суцільною з його спокійним тілом. Мудак, зневажливо кидає в його бік Риня й продовжує стежити за поєдинком. Перший раунд закінчується, тренери гаряче доводять малим боксерам, що треба робити, а ті мовчки їх слухають і перелякано дивляться одне на одного. Плакали мої бабки, скаржиться Дефіцит, цей гівняр не вміє валитися, бачили, які пропускав? я через цього вилупка десять баксів програв! десять баксів! треба було ставити на того, що в чорних. У наступному раунді сопляк у червоних трусах ще більше втухає, переходить у захист, і його суперник безперешкодно товче його, як боксерський мішок. Дефіцит кілька разів викрикує до нього, аби не боявся, один із тренерів робить Дімі зауваження, й він, пригнічений, до кінця бою сидить мовчки, лише час від часу каже «от підар», або «йому треба картоплю садити, а не боксом займатися». Петро Григорович задоволено рахує виручку й ділить виграш. Нарешті після шмаркачів на ринг виходять Машталір і його високий, худий суперник, здається, з Бучача. Петро Григорович знову пожвавлюється й пропонує робити ставки, але старший Машталір встає й каже, ніяких ставок — коли б'ється мій брат, якщо ви в нього не вірите, тоді йдіть звідси. Петро Григорович кисло посміхається, жартує, я, тіпа, по приколу. Ніяких приколів, дивиться на нього старший Машталір, малий виграє. Всьо правильно, підтримує його Риня, Петро Григорович недобре на нього зиркає, видно, що йому це не в тягу. Рефері дає сигнал до початку бою. Довгань одразу активно кидається на Бодю, наносить кілька ударів, не дбаючи за власну безпеку. Машталір легко від них тікає, присідає, схиляється на задню ногу або швидко пірнає під удар, і раптом — клац! клац! — молодець!

— Бачили! Бачили, як зарядив придуркові! — гукає Дефіцит. — Бодьо, мочи!

— Малий, давай! — підтримує його брат.

— По корпусу його! По корпусу! — не стримується Риня.

Суперник Машталіра раптом стає обережний, не кидається всліпу, а кожен свій крок зважує. Бодьо відчуває зміни в поведінці довганя й також обирає очікувальну тактику.

— Чьо він танцює? — дивується старший Машталір. — Бережи сили!