Печера ідей

Він легко розділив дві половинки, які доти тримав стуленими: з темного нутра одним хвилястим рухом розлючено здійнялися численні крихітні голівки, що звивалися й ледь чутно сичали. Діагор гидливо скривився. Геракл додав:

— А коли я зазираю всередину… то значно менше за тебе дивуюся, якщо істина відрізняється від тої, яку я очікував!

Він стулив інжирину й поклав її на стіл. Несподівано розгадник промовив спокійнішим голосом, подібним до того, яким він говорив на початку розмови:

— Я сам вибираю інжир в ятці одного метека[23] на агорі. Він хороша людина і, запевняю тебе, майже ніколи не намагається мене ошукати, адже йому добре відомо, що я знаюся на інжирі. Але життя часом неприємно збиткується над нами…

Діагор знову почервонів аж по маківку й вигукнув:

— То ти берешся за роботу, яку я тобі пропоную, чи будеш і далі просторікувати про інжир?

— Зрозумій мене, я не можу взятися за таку роботу… — розгадник узяв кратер і налив у чашу густого нерозведеного вина. — Це було б однаково, що зрадити самого себе. Що ти мені розповів? Лише припущення… і то навіть не мої, а твої… — він похитав головою. — Ні, це неможливо. Хочеш вина?

Але Діагор уже підвівся і стояв, прямий як тростина. Щоки його паленіли рум’янцем.

— Ні, я не хочу вина. І не хочу більше забирати в тебе час. Тепер я знаю, що помилився, прийшовши до тебе. Пробач. Ти виконав свій обов’язок, відкинувши моє прохання, а я виконав свій, звернувшись із ним до тебе. На добраніч…

— Стривай, — промовив Геракл байдужим тоном, наче Діагор, який збирався йти, щось забув. — Я сказав, що не можу взятися за твою роботу, але якщо ти захочеш заплатити мені за мою власну роботу, я прийму твої гроші…

— Що це за жарти такі?

Головки Гераклових очей сипали безліччю насмішкуватих іскорок, наче все те, що він казав доти, справді було тільки якимось неосяжним жартом.

— Тої ночі, коли вартові принесли Трамахове тіло, — пояснив розгадник, — старий божевільний на ім’я Кандал побудив усіх у моєму кварталі. Як і всі решта, я вийшов на вулицю дізнатися, що сталося, і побачив труп. Його оглядав лікар Асхіл, але цей невіглас не здатен побачити щось далі власного носа… Натомість я побачив дещо, і побачене видалося мені цікавим. Я вже й не думав про це, але твоє прохання мені нагадало… — він замислився, погладжуючи бороду. Й ураз, немовби раптово ухваливши рішення, вигукнув: — Так, я беруся розгадати таємницю твого учня, Діагоре, але не через те, що ти нібито побачив, коли розмовляв із ним, а через те, що я справді побачив, коли розглядав його труп!

Жодне з тих численних запитань, які постали в Діагоровій голові, не дістали бодай якоїсь відповіді від розгадника, який лише додав:

— Не варто нам говорити про інжирину, перш ніж ми зазирнемо всередину. Я волів би нічого більше не казати тобі, адже можу помилятися. Але повір, Діагоре: якщо я розгадаю свою загадку, твоя, цілком імовірно, теж буде розгадана. Якщо ти згоден, можемо перейти до обговорення моєї платні…

Трохи посушивши голови численними аспектами фінансового боку питання, вони зрештою дійшли згоди. Після цього Геракл заявив, що назавтра почне розслідування: вирушить до Пірея, щоб відшукати ту гетеру, з якою Трамах мав стосунки.

— Можна я піду з тобою? — урвав його Діагор.

Розгадник здивовано глянув на нього, а філософ тим часом додав:

— Я знаю, що в цьому немає потреби, але мені хотілося б піти. Я хочу брати участь у розслідуванні. Це дасть мені змогу думати, що я бодай чимось допомагаю Трамахові. Обіцяю слухатися тебе й робити все, що накажеш.

Геракл Понтор стенув плечима й, усміхнувшись, сказав:

— Що ж, зважаючи на те, що гроші твої, Діагоре, гадаю, ти маєш цілковите право найняти сам себе…

Цієї миті численні змії, що згорнулися біля його ніг, здійняли лускаті голови і, сповнені люті, висолопили слизуваті язики*.

__________