Печера ідей

^{* Ці останні рядки, поза всяким сумнівом, здивували читача так само, як і мене! Певна річ, це не може бути складна метафора, але й розуміти буквально ці рядки не випадає: це вже буде занадто — вважати, як Монтал, що «численні змії» кубляться на підлозі Гераклової кімнати і що діалог між ним і Діагором відбувається в «місці, де кишить гаддям, що повільно повзає, холодне, по руках і ногах головних героїв, тимчасом як ті, не помічаючи нічого, розмовляють собі далі». (Пояснення, яке пропонує цей видатний знавець грецької літератури, — абсурдне: «Чому б у кімнаті не бути зміям, якщо авторові так заманулося? — каже Монтал. — Адже, зрештою, не нам, а саме авторові належить останнє слово щодо всього, що відбувається у світі його твору»). Але читачеві не варто перейматися: це останнє речення про змій — цілковито вигадане. Звісно, вигадані й усі попередні, адже йдеться про художній твір, але слід добре розуміти: останнє речення — це вигадка, у яку читач не повинен вірити, тимчасом як усім решта, хоч і теж вигаданим, треба йняти віру принаймні доти, доки триває читання, щоб розповідь мала сенс. Насправді єдина мета цього безглуздого закінчення, на мій погляд, — це посилити ейдезис: автор прагне, щоб ми побачили образ, захований у цьому розділі. Утім, це ненадійний хід, адже читач запросто може припуститися помилки й подумати про найочевидніше. Сьогодні вранці, коли мій переклад ще не дістався до цього місця, ми з Єленою несподівано виявили не лише правильний ейдетичний образ цього розділу, а й, гадаю, ключ до всієї книжки. Ми поквапилися розповісти про це Елію, нашому керівникові.}

^{— «Вогка прохолода», «слиз», «звивистий» і «повзучий» рух… Ідеться ж про змію, хіба ні? — припустив Елій. — У першому розділі — про лева, у другому — про змію.}

^{— А до чого тут «голова»? — заперечив я. — Чому поряд із цим словом автор так часто вживає слова «численні», «багато»?}

^{Елій стенув плечима, даючи змогу мені самому відповісти на моє ж запитання. Тоді я показав йому маленьку статуетку, яку приніс із дому.}

^{— Ми з Єленою гадаємо, що знайшли відповідь. Бачиш? Це фігурка гідри, міфічного чудовиська з багатьма зміїними головами, які виростали знову, якщо їх відрубували… Саме тому поїдання інжирин описується як «стинання голів»…}

^{— Але це ще не все, — втрутилася Єлена. — Перемога над Лернейською гідрою була другим подвигом Геракла, героя численних грецьких міфів…}

^{— І що з того? — запитав Елій.}

^{Я із запалом узяв слово.}