Перверзія

64. Тоді Респондент зітхнув усім тілом і нарешті підвівся із дзиґлика, не випускаючи мене з рук, а навпаки — підносячи над собою і міцно до себе притискаючи.

65. Я заплющила очі. Респондент наосліп ніс мене перед собою. Він міг спіткнутися на кожному кроці.

66. Але я відчула, що він кладе мене навзнак на тверду і гладку поверхню (письмовий стіл, ебенове дерево, XIV ст.).

67. Я допомогла Респондентові звільнити мене від спідниці, панчіх і трусиків. Це тривало майже століття. Респондент шурхотів наді мною своїм плащем, ніби дракон крилами.

68. З деякої Респондентової невправності при роздяганні та ін. я зробила висновок, що Респондент уже давно (ніколи?) не був з жінкою.

69. Ми відбивались у великому настінному дзеркалі (острів Мурано, початок XVII ст.), де я, розплющивши очі, побачила себе із закинутою назад головою та розведеними назустріч Респондентові ногами.

70. Я також бачила у дзеркалі піднятий комір Респондентового плаща, вкрите дрібними крапе льками його чоло, тонкі губи, ліву брову, дещо підняту над оком, саме око.

71. Я також бачила двері до покою за Респондентовою спиною. У цих дверях щомиті міг з'явитися Доктор, ясна річ, попередньо кашлянувши чи постукавши.

72. Але це мені було байдуже.

73. Бо я також побачила єдинорога, і він торкнувся мого лона, і ввійшов у мене, хоч це входження тривало дев'ять з половиною віків — не менше.

74. І за ввесь той час ми не промовили ані слова ........................................................................................

...................................................................................................................................................................

...................................................................................................................................................................

...................................................................................................................................................................

...................................................................................................................................................................

...................................................................................................................................................................

...................................................................................................................................................................

...................................................................................................................................................................

...................................................................................................................................................................

...................................................................................................................................................................

...................................................................................................................................................................

...................................................................................................................................................................

...................................................................................................................................................................

...................................................................................................................................................................

99. Після теплого душу я зійшла повечеряти до тратторії на Камп'єлльо Льоредан. Доктор і Респондент уже сиділи в ній.

100. Я продовжую спостереження за Респондентом. Про всі дальші події Монсиньйора інформуватиму в усталений спосіб.

Монсиньйорові низько кланяюся —

Церіна.

1. Хлопчик (італ.).

2."Квітуча готика" {Італ.), розквіт готичного стилю у венеційському мистецтві (XIII - XIV ст.).

3. Ні іммануіл Кант, ні Едгар Аллан По, ні, тим більше, П'єр Менар у Венеції ніколи не бували.

Я прокинувся від навколишнього ранку з таким жалем і смутком усередині, що вже навіть розплющивши очі, довго залишався непорушним, не в силі стрепенутися і скинути геть цю досвітню непрохану отерплість. Що мені снилося? Я не знав, що мені снилося.