Перверзія

Чи намагався Перфецький якось наблизитись до Ади, коли вони залишалися вдвох?

Намагався і неодноразово. Іноді йому шалено хотілося торкнутись її. Або навіть поцілувати — на мосту, під муром, у кав'ярні, перед брамою, під пам'ятником ґольдоні, під сохнучою на вітрах білизною — у вухо, в щоку, в уста, в шию, в плече. Однак він жодного разу цього не зробив: Ада була іншою, не такою — ніби це не вона щойно вчора поклала його велику підсліпувату голову на луг свого живота.

На що звернули вони увагу, коли входили під склепіння базиліки Сан Марко?

На бронзову браму з левиними головами; на потрійну різьблену арку, що замикає портал і несе на собі землю, море та символічних звірів, якими є бики і грифони; на мозаїку зі Страшним Судом; на Христа-виноградаря в оточенні пророків; на тріюмфальну квадригу, знов таки бронзову і потьмянілу; особисто Перфецький звернув увагу на двох рибалок у човні та борсання кам'яних риб у глибинах під ними, на з'яву ангела перед святим Марком-євангелістом уві сні його, на засмаглу теплу смугу Адиної шиї, що відкрилася після опускання плащового коміра, на всю цю безмежність, перенасиченість, неосяжність.

Що було відомо про згаданий сон святого Марка?

Святий Марко, проповідуючи вчення Христове, повертався якось із Аквілеї до Риму, щоби звідтам рушити в землі значно полуденніші — до Ефіопії та Єгипту. Тут ніби навмисне зчинилася страшенна буря — потоки води линули з небес, а вітри, що знялися зусібіч, закрутили змії смерчів на водах, перевертаючи рибальські та вартові судна. Щоб якось перебути лихий час, святий Марко прибився до берегів Ріальто і там заснув, знеможений тяжкою боротьбою зі стихіями. Уві сні він побачив ангела, що так до нього звернувся від Імені Божого: "Тут віднайдеш ти спокій, Марку, євангелісте Мій!". Крім того, розчиняючись вже у туманній субстанції Маркового напівпробудження, посланець Пана встиг іще заповісти виникнення славного і пишного міста на довколишніх островах. Як переконуємося на цьому прикладі, снам треба вірити, особливо тим із них, де до нас промовляють ангели.

Що найбільше вразило Перфецького всередині самої базиліки?

Типово візантійська структура, що базується на формі грецького хреста, його не вразила. Так само і тьмяність золота або мармур стін чи алебастр колон. Розглядання декотрих мозаїк потривало довше: як, приміром, Древо Матері Божої з усією, справді гебрейською, розрослістю його. Чи "Зішестя Святого Духа", на яке треба довго дивитися, закинувши голову назад, аби розрізнити під колом з дванадцяти апостолів усі вимерлі племена Старого Світу включно з азіятами, єретиками та арімаспами. Чи знов-таки "Вознесіння Христове", переповнене ангелами, апостолами, всіма шістнадцятьма цнотами, чотирма євангелістами і водами рік біблійних. А Перфецький дуже любив дивитись на воду, він хотів би в ній жити. Любив також старі медальйони з оленями, псами, орлами і голубами, з кущами і каменями, любив будь-які зображення, любив червоний мармур з Верони або трофеї хрестових походів, особливо чаші і шкатули, шкатули і чаші. Любив Аду.

Ада натомість найдовше затрималася в баптистерії, де певний час промедитувала перед Саломеєю в її вишневому плащі (на пристрасті Ади до чорного і вишневого кольорів ми вже зупинялися, варто лише додати, що Ада, безумовно, щодня з'являлася в іншому одязі, проте згадані два кольори були найчастішим з її поєднань). Голова Хрестителя не справила на Аду такого сильного враження, як цей вишневий плащ молодої розпусниці.

Та все ж повернімося до Перфецького, який, переходячи з атріюму до пресвітерію, з трансепту до трансепту, з одного нефу до іншого, з Тезоро до Капеллі дель Сакраменто і невхильно наближаючись до Золотого Вівтаря, думав у той же час про всі нашарування цього незвичайного тортища, які вже неможливо до дна промацати, про жінку зі скрипкою, крилатого коня, про лева, що роздирає вовка, про золото слави і славу золота, про цілковиту відсутність почуття, ніби ти — в Божому Храмі, — це перебігання японських, американських, австралійських, російських юрмищ із камерами, ця надмірність естетики, не надто виправдана, все це може швидше нагадувати Вокзал Усіх Часів. Перфецький думав про це без докору і претензії, без надриву, заляпаний мандрівними відблисками орнаментів, світел та щирих коштовностей, він рухався неквапом усередині цього тисячолітнього водоймища; так само без докору думав він і про Аду, яка час від часу виринала поруч із ним, а потім знову залишала його самого — навіщо? Проте іноді вона щось розповідала йому — про Венецію, про базиліку, про себе.

Що розповіла Ада Перфецькому про себе?