Первісна. Дорога на Тір Мінеган

Фейлан не знав, навіщо Йорвертові аб Торвалу знадобилася ця вистава, та й знати не хотів. Він без зайвих запитань виконав його доручення і радів, що так легко відбувся. Коли Ярлах незадовго до своєї смерті надіслав його до Йорверта, то, схоже, розраховував, що Фейлан тісно співпрацюватиме з ним. На щастя, Йорверт думав інакше і не став утягувати його в свої справи, а просто порекомендував для сховку один безлюдний і безіменний острівець за півтори тисячі миль на південь від Інісойд на Шогір. Там Фейлан нашвидкуруч побудував собі невеличку хижу, щоб ховатися в ній від палючого тропічного сонця, і впродовж наступних двох тижнів не потикав з острова носа, цілісінькі дні займаючись двома своїми найулюбленішими справами — читанням книжок з алхімії та конструюванням нових маґічних плетив. Харчувався місцевими фруктами й рибою, яку ловив з допомогою чарів, а потім смажив, варив або запікав.

А вчора вранці до нього завітав Йорверт і попросив про послугу. Фейлан не наважився відмовити, бо відверто побоювався цього юнака і визнав за краще йому не суперечити, а просто зробити те, чого він хотів. І тепер міг спокійно повернутися до свого вигнанського життя.

Порівнявшись із маленькою, напівзруйнованою хатиною, де напевно ніхто не мешкав, Фейлан звернув до неї, переступив на ґанку через вибиті двері й увійшов до середини. Власне, він міг перейти до Тиндаяру й посеред вулиці, ховатися не було сенсу, але обережність уже віддавна стала однією з провідних рис його характеру. Саме завдяки цій обережності йому пощастило вислизнути з відьомської пастки. От Ярлах аб Конал не був таким обачним — і заплатив життям за свою легковажність…

Опинившись у непроглядній пітьмі Тиндаяру, Фейлан рушив у південно-східному напрямку, орієнтуючись за потоками Темної Енерґії. Ішов неквапно, заощаджуючи сили, бо на нього чекала довгенька дорога. Добре хоч у Тиндаярі відстані скорочувалися майже в тисячу разів, і за якісь три-чотири години, нітрохи себе не підганяючи, він міг забратися в таку далечінь, де жодна відьма його не дістане.

Утім, Фейлан не збирався решту свого життя безвилазно сидіти на тому острові. Коли відьми трохи вгамуються (хоч після сьогоднішніх подій у Карсаллоґу доведеться чекати довше, ніж гадалося), він мав намір відновити контакти з тими товаришами по Братству, яким більш-менш довіряв, час від часу відвідувати великі міста (бажано на Півдні, де немає відьом), щоб добувати нові книжки, реактиви для алхімічних дослідів, одяг, різні побутові речі, а також харчові продукти для урізноманітнення свого раціону. Певна річ, йому знадобиться й цивілізоване житло, тому згодом він планував найняти кількох будівельників, щоб вони поставили йому гарний і міцний дім. З цим передбачалися певні проблеми, бо Фейлан не хотів їх викрадати, а потім під загрозою смерті змушувати працювати. Зовсім не з міркувань гуманності, просто був переконаний, що рабська праця непродуктивна і низькоякісна. Підневільні, настрахані робітники зліплять йому дім абияк, ще й навмисно подбають про те, щоб будівля чимшвидше розвалилася. Та вихід завжди є; зрештою, крім чорних чаклунів, на світі не бракує й звичайних людей, що шанують Темного Володаря Ан Нувіну, і серед них напевно знайдуться вправні майстри-будівельники…

Пройшовши за годину третину шляху, Фейлан дав ногам відпочити і наступну милю пролетів, тримаючись у повітрі за допомогою чарів. Жоден звичайний чаклун не міг так довго левітувати, навіть найвправніші з них ледь подужували чверть милі. Темна Енерґія давала слугам Володаря велику силу — хоч, на жаль, і не дозволяла їм зрівнятися за могутністю з відьмами.

Відчувши ознаки маґічної втоми, Фейлан знову перейшов на пішу ходу, а через півтори милі повернувся до левітації і вже без проблем дістався до місця призначення. Перш ніж вибратися на поверхню, зі звичної обережності пильно оглянув знизу острів і помітив нечітку, спотворену постать людини, що сиділа на саморобному ослінчику біля хижі. Більше нікого на острові не було, а в його околицях жодного корабля не спостерігалося.

„Клятий Йорверт, знову припхався!“ — сердито подумав Фейлан, збираючи Темну Енерґію для переходу. — „А казав-бо, що має сьогодні невідкладні справи. Мабуть, таки варто підшукати інший острів, про який ніхто не знатиме. Океан Дешарах великий…“

Проте це виявився не Йорверт, а інший його колеґа — і по Університету, і по Братству, — Кіннан аб Мадоґ з кафедри медицини. З ним у Фейлана були не те щоб надто близькі, але досить приязні стосунки. Коли він виринув з Тиндаяру за три кроки від непроханого гостя, Кіннан зустрів його стриманою усмішкою:

— Ну, нарешті з’явився! А я вже збирався йти.

— Вітаю, Кіннане, — сказав Фейлан. — Як ти мене знайшов? Йорверт розповів?

— Ні. Після смерті маґістра аб Конала я з ним не бачився. А твою нову адресу мені повідомили з Ан Нувіну.