Первісна. Дорога на Тір Мінеган

— І не потрапив би, — заспокоїв його лісник. — Тобі просто довелося б відшкодувати завдані збитки — або грошима, або роботою. Наша пані не кидає за ґрати всіх поспіль, а приберігає таке покарання для справжніх браконьєрів. Правда, лише найвідчайдушніші з них ризикують потикатися сюди, а решта воліє обходити Кил Морґанах десятою дорогою.

— Кил Морґанах? — перепитав Бренан. — Він десь тут, поблизу?

— Ти вже в ньому, хлопче, — сказав чоловік. — Цей ліс називається Кил Морґанах. Він є власністю леді Ґвенет вер Меган, у якої я маю честь служити.

Від несподіванки Бренан закляк з роззявленим ротом. Меган — жіноче ім’я, а навіть найостанніший байстрюк не стане називати себе по матері, тим більше знатна пані. Якщо людина не знає свого батька, то послуговується іменем діда або іншого родича чоловічої статі, і лише кілька сот жінок на всьому Абраді становлять виняток із цього правила. Вони…

— То леді Ґвенет відьма?

— Саме так. Вона вже півтора року хазяйнує на цій землі. Тому браконьєри й оминають Кил Морґанах, бояться її гніву. Дивно, що ти нічого про це не чув. Хоча, судячи з вимови, ти не тутешній. Звідки, якщо не секрет?

— З північного сходу, — ухильно відповів Бренан, і нехай співрозмовник розуміє як хоче: чи то йдеться про північний схід Катерлаху, чи всього Абраду. — До речі, мене звати Бренан аб Ґрифид.

— А я Киран аб Ґілрі, — навзаєм представився лісник.

— Радий познайомитися, майстре Киране. Отже, ви не заперечуєте, щоб я вполював собі на вечерю кролика?

— Хоч і десяток кроликів, — недбало знизав плечима Киран аб Ґілрі. — Та правду кажучи, я трохи здивований. Завжди вважав, що всі чаклуни люди грошовиті, у подорожах винаймають собі найкращі кімнати в трактирах, а не ночують просто неба, полюючи на дрібну дичину. В крайньому разі, ти міг би напроситися на гостину до якогось заможного селянина, а там завжди знайдеться, чим відплатити — або вигнати мишей з льоху, або очистити воду в колодязі, або ж накласти на збіжжя чари проти шкідників. Утім, ти ще молодий, мабуть, тільки навчаєшся…

— Гроші я маю, — квапливо сказав Бренан. — І непогано заробляю чаклуванням. Проте сьогодні невдало склалися обставини. Коли я проминав останнє село, було ще зарано зупинятися на ночівлю. — Він, звичайно, не став пояснювати, що не зупинився в тому селі передовсім через присутність іншого чаклуна. — Там я лише запитав дорогу до Кил Морґанаху. Був певен, що це місто або містечко.

Лісник кивнув:

— Тепер зрозуміло. Сплутати „кил“ і „кіл“ неважко. Щоб ти знав, у нас іще частенько кажуть „кил“. Старою мовою це означає „ліс“.

— Я знаю. Просто не подумав про це. Зі слів тієї ворожки в мене склалося враження… — Бренан кілька секунд повагався, та все ж пояснив: — У Торфайні я звернувся за порадою до однієї чаклунки-провидиці. Вона наворожила, що відповіді я знайду в Кил Морґанасі на півдні Катерлаху. Мені навіть на думку не спало, що вона говорила про ліс.

— Або про господиню цього лісу, — зауважив майстер Киран. Він виявився людиною вельми делікатною і не став розпитувати, які саме відповіді шукає Бренан. — Навряд чи це просто збіг, що ворожка надіслала тебе в місцину, де мешкає відьма.

— Авжеж, — із зітханням погодився Бренан. У нього зародилася така підозра тієї ж миті, як він почув від лісника про леді Ґвенет вер Меган. Та й ворожка найперше порадила йому звернутися до відьом, а вже потім додала, що також він може поїхати в Кил Морґанах. Бренан обрав останнє, бо не дуже хотів мати справу з відьмами. Проте долі не минути — раз йому судилося зустрітись із відьмою, то хоч так, хоч інак, а це станеться…

Тим часом Киран аб Ґілрі поглянув у небо й сказав:

— Засвітло ти вже не встигнеш доїхати до садиби леді Ґвенет, це аж на іншому краю лісу. Можеш лишитися тут і полювати на кролика, а можеш скористатися моєю скромною гостинністю — я мешкаю неподалік. Моя хатина, звісно, не панські хороми, проте місце для тебе знайдеться. І розкішного бенкету на вечерю не обіцяю, але їжі буде вдосталь, напхаєшся до пуза.

— Красно дякую, майстре, — шанобливо сказав Бренан. — Я радо приймаю ваше запрошення і відплачу вам, чим зможу. І мишей, якщо знадобиться, прожену, і…

— Ні, хлопче, не треба, — з усмішкою урвав його лісник. — Про мишей і все таке інше дбає леді Ґвенет. Вона дуже турботлива пані, при кожній зустрічі питає, чи маю якісь проблеми. І нічого приховати від неї не вдається — бачить людей наскрізь. Одне слово, відьма… Гм. А як захочеш віддячити за харч та ночівлю, просто розваж моїх менших дітей своїми чаклунськими штучками. Ти ж, мабуть, знаєш бодай кілька фокусів?

Бренан ствердно кивнув, підхопив з трави свої торби з речами і закинув їх на круп коня. Він вирішив не говорити, що заробляє на життя переважно не корисними послугами, а саме чарівничими фокусами, які вдавались йому на диво добре і особливо подобалися сільським дітлахам, що були не такі розбещені, як міські, постійною присутністю чаклунів. Це була одна з причин, чому він, подорожуючи впродовж останнього року по Північному Абраду, здебільшого оминав великі міста. Утім, це була не головна причина…