Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

«Підготовка до священного хрестового походу проти СРСР піде посиленими темпами. До цього походу мусимо підготуватись і ми. Німецькі друзі переконують нас, що доки УВО буде тільки конспіративною терористичною організацією, годі думати про широку політичну акцію в українській справі. Терор мусить бути, твердять німці, не метою, а засобом, засобом, який при вдалих атентатах сприяє підкоренню мас, при невдалих відштовхує маси від невдах. Маси являють не суб’єкт політики, а об’єкт, який треба завоювати всіма засобами, а завоювавши, треба тримати в руках, використовуючи їх у своїх політичних цілях. Отже, з цього випливає той перший висновок, що УВО треба перетворити на таку організацію, яка буде спроможною користуватися в боротьбі за маси і для своєї політики всіма, а не одним терористичним засобом. Українську проблему слід брати в цілому. В розв’язанні цієї проблеми жодна держава не зацікавлена так, як зацікавлена Німеччина… Отже, з цього випливає другий висновок, а саме: та українська організація, яка бореться за розв’язання української проблеми в цілому, мусить діяти в повній згоді з відповідними політичними чинниками Німеччини і йти у фарватері її політики…»

В январе 1933 года к власти в Германии пришли нацисты с Гитлером во главе. Примечательно, что, как и приход к власти Виктора Ющенко, захват страны гитлеровцами тоже официально назывался «национальной революцией»… К слову, фюрер, как позднее и Виктор Андреевич, получил диплом пропагандиста на курсах «гражданского мышления», которые он посещал после окончания Первой мировой войны. Ещё параллели: после смерти президента Германии, бывшего кайзеровского генерал-фельдмаршала Пауля фон Гинденбурга, вооруженные силы 2 августа 1934 года приняли присягу на верность не Отечеству, как прежде, а лично Гитлеру — как верховному главнокомандующему. Ющенко тоже перманентно пытается подчинить лично себе различные силовые ведомства, включая внутренние войска. И, наконец: когда Гитлер пришел к власти, в Германии был создан Аненэрбе — «Институт наследия предков». Ющенко, в свою очередь, учредил «Институт национальной памяти». Правда, в отличие от Аненэрбе, на которую работали более 50 институтов и вся машина СС, последний плодотворно сотрудничает пока только с СБУ, совместно разрабатывая «украиноцентрическую» концепцию истории и собирая материалы о «терроре времен советской оккупации»…