Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

Видимо, поэтому на сайте Украинской Повстанческой Армии в разделе «100 найбільш переможних битв УПА з німецькими каральними військами» встречаем такие, к примеру, «победные реляции»: «07 лютого 1943 — cотня УПА під командуванням Довбешка-Коробка провела наступ на загін жандармерії у м. Володимирець. Містечко повністю визволено від ворога, здобуто 20 одиниць вогнепальної зброї, 65 ковдр, амуніцію та інші речі. Втрати ворога: 7 вбитих, включно з командиром жандармерії, інші розбіглися. Втрати УПА: 1 вбитий і 2 ранених». Вот это сражение! Куда там битве за Сталинград или освобождению Киева!..

Мартиролог жертв националистов

Зато мартиролог жертв отрядов УПА, оставшихся в тылу Красной армии после ее движения на Запад, с конца войны и по середину 50-х годов, воистину скорбен и бесконечен. Глубоко символично, что последнее массовое захоронение жертв бандеровского террора, 67 жителей села Дядьковичи Ровенской области, произошло в день провозглашения независимости Украины — 24 августа 1991 года.

Бывший член одной из боёвок, у которого хватило мужества покаяться перед своим народом, писал о послевоенной деятельности УПА: «Тепер націоналістичні борзописці на закордонних смітниках намагаються довести, що УПА не співробітничала з фашистським вермахтом, не допомагала гестапівцям гнобити український народ. Не буде з цієї муки хліба, панове! Я був в УПА, йшов разом з німецькими військовими частинами проти Радянської Армії і краще знаю правду про УПА.

УПА нічим не відрізнялась від сумної пам’яті дивізії СС «Галичина». І ця, і та вели боротьбу проти свого народу, виручаючи гітлерівських убивць. Така правда про УПА. Шила в мішку не сховати.

Коли радянські війська зайняли Карпати, ми, забившись у гірські кутки Сколівського і колишнього Славського районів, ночами налітали на найближчі села, тероризували населення, вбивали сільських активістів, знищували цілі сім’ї, грабували харчові продукти, а згодом пиячили і чекали приходу… американців. Особливо аморально, розпусно поводилися старшини. Не проходив день без розгулу, пияцтва, диких оргій, убивств. Почали поширюватися венеричні хвороби. Відомо, що й сам «головнокомандуючий» УПА Чупринка (кличка Романа Шухевича) лікувався від хвороби, яку в народі колись називали «поганою».

Багато я пережив у той час, багато бачив у ті пропалі для мене роки. У цьому короткому листі не розповісти і сотої частини. Вбивства, катування, моральне падіння, звірячий жах перед карою народною, приреченість і намагання будь-якою ціною відстрочити свою неминучу загибель — ось чим жили насправді упівські зграї.

Наведу ще кілька окремих прикладів, найбільш характерних для розкриття страшної мерзенності, зрадництва і жорстокості бойовиків УПА.