Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

«У Директорії і в її уряді не було розбіжностей у тому, як розв’язати церковну проблему на Україні. Всі сходились на тому, що нам необхідно зробити церкву автокефальною. Проте в цьому питанні ми натрапили на великий спротив православних епіскопів України. В 1918 році собор епіскопів України категорично висловився проти автокефалії української православної церкви, заявивши про свою вірність новообраному всеросійському патріархові. З огляду на це уряд Директорії вирішив ввести автокефалію державним законом. Державний акт про автокефалію ми оголосили в Києві 1 січня 1919 року, зазначивши, що українська автокефальна церква з її духовною ієрархією ні в якій залежності від патріарха всея Русі не стоїть. Але православні епіскопи України ігнорували державний акт про автокефалію. В зв’язку з цим в урядових колах Директорії у декого виникла ідея створення українського патріархату з покликанням на патріарха львівського митрополита Шептицького. Розуміється, по суті мова йшла про введення унії, але слово унія якось випадало у тих, хто обстоював ідею створення українського патріархату на чолі з Шептицьким. А обстоювали цю ідею наші брати галичани — урядові представники ЗУНР, яких з часу договору у Фастові понаїздило в Київ багато. Особливо відзначався в цьому галицький діяч Лонгин Цегельський, який після з’єднання ЗУНР з УНР увійшов в уряд Директорії як заступник міністра закордонних справ… Ідеєю створення українського патріархату на чолі з Шептицьким, тобто введенням унії, були захоплені і Петлюра, і Винниченко, які вбачали в цьому найкращий засіб позбутися впливу «чорносотенного російського православного духовенства».

Именно «галицький діяч» Лонгин Цегельский, который работал в созданном австрийской разведкой «Союзе освобождения Украины», уже в качестве заместителя министра иностранных дел Директории настойчиво рекомендовал направить послом в Ватикан друга Шептицкого, Тышкевича, что и было исполнено.

Почти через 20 лет в своем панегирике Шептицкому, изданном в 1937 году в Филадельфии, Цегельский сделал ценное признание: «Українські державні провідники думали над введенням унії згори, з уряду, по всій Україні та над покликанням митрополита Андрія на патріарха всієї України. Унією вони думали раз і назавжди відгородити Україну від Москви й азійства, наблизити її до Заходу і до його культури».

Цегельский приводит запись своего разговора с главой Директории, Винниченко, от 19 декабря 1918 года. Вот отрывок из этого диалога:

«— А що ви сказали б на те, якби ми забрали Шептицького до Києва на митрополита всієї України?

— Шептицький на православного митрополита не піде, — відказав я.