Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

До речі, тоді Лебедеві не пощастило перевезти до Рима наркотики, зате іншим разом він перевіз туди цінне брильянтове кольє, яке забрав від «заарештованого» «службою безпеки» члена ОУН Чижевського Демида і на очах обурених цим с-бістів сховав у свій «міністерський» портфель. А відібрані у іншого «арештованого» Миколи Мурашка коштовні поштові знаки із зображенням Дольфуса та інше — теж пустив на чорний ринок Рима.

Те ж саме було і в Братиславі в останні місяці війни, де, поряд з співпрацею з Абвером, Лебедь організовував масову купівлю-продаж польських злотих, американських доларів, золота, брильянтів та під-фальшованих гестапо фунтів стерлінгів; таке він продовжував робити і в перші роки після закінчення війни у Римі, Австрії та Мюнхені.

Це він, Микола Лебедь, винуватець у смерті члена ОУН Костюка Романа, який загинув від кулі австрійського прикордонника. Це він не раз посилав його з Мюнхена через кордон до Австрії займатися контрабандою, щоб поповнити свої особисті фонди.

Це Лебедь Микола, як оперативний провідник, дав наказ тодішньому керівникові «технічного звена» Васьковичеві Осипові організувати (у великій таємниці від усього членства) нелегальну друкарню фальшивих доларів у Мюнхені на Фюріхштрассе. І Васькович втілив у життя злочинні помисли Лебедя, зреалізувавши їх продовж півтора чи двох років, спершу під керівництвом самого таки Лебедя, а пізніше — вже під керівництвом і наглядом Тюшки та за відомом Бандери.

Таким чином, факт лишається фактом: це Микола Лебедь надав 3Ч ОУН, які весь час претендували бути політичним керманичем усієї української еміграції і навіть репрезентувати перед чужинцями «інтереси» українського народу, хотіли цього їх члени чи ні, — тавро фальшивомонетчиків — підроблювачів доларів.

Для чого було потрібно Лебедеві зв’язувати ОУН з фальшуванням доларів саме тоді, коли якраз відчинилися джерела, які повинні були справжнім доларовим потоком вливатися в кишені ОУН і коли ще «золотий, брильянтовий фонд» ОУН не був розкрадений?

Мимохіть напрошується думка: мабуть, Лебедь уже тоді передбачав, що фальшиві долари — його дітище — стануть йому в пригоді у вирішальний момент, як ніж, якого він вбив-таки в спину планам Бандери.

На фоні тільки цього останнього факту (про який докладніше буде сказано далі) хіба не вимальовується справжнє обличчя цього «проводиря», духовного батька бандерівської підпільної друкарні фальшивих доларів!

Другий акт доларової афери розігрався вже у 1948 році — тоді, коли насправді дійшло до розриву між Бандерою і Лебедем, тобто між 3Ч ОУН і ЗП УГВР.

На той час Бандера, не потрапивши викинути Лебедя і Гриньоха з крісел обер-резидентів американської політичної розвідки, робив різні кроки, щоб позбавити їх грунту під ногами.

А щоб насолити політичній розвідці, яка взяла їх обох під свої опікуючі крила, Бандера вирішив доручити своїм представникам налагодити зв’язки з американською військовою розвідкою.

На той час представники Бандери могли дістатися до військової розвідки тільки через колишніх «союзників» Бандери — офіцерів гітлерівського Абверу, більша частина якого після війни, як відомо, увійшла із своїми штабами, відділами і, що головне, агентурою… як складова, притому ядрова частина, в лави американської військової розвідки.

Своїм головним представником в торзі з розвідкою Бандера, за порадою свого побратима Тюшки Осипа, призначив Марійку Рибчук, яка на той час була вже дружиною судді 3Ч ОУН. Він доручив їй заступати інтереси 3Ч перед головним резидентом американської військової розвідки, колишнім офіцером гітлерівського Абверу Голіном.

В цьому може й не було б нічого дивного, коли б не враховувати того, що Марійка Рибчук була агенткою Голіна ще під час війни, а після війни стала його «оком і вухом» в середовищі 3Ч ОУН, вступивши за його дорученням у члени 3Ч. Вона навіть вийшла заміж за одного з чолових бандерівців — доктора Рибчука, добившись не тільки титулу «фрау доктор», але й доступу до найінтимніших таємниць в оточенні Бандери.

Таким чином, цей бандерівський «дипломат» у спідниці здійснив, як здається на перший погляд, неможливе — в одній особі вмістив дві: як резидентка Голіна — Рибчук заступала його інтереси перед Бандерою і проводом 3Ч, як представник Бандери — репрезентувала його і провід 3Ч, їх «інтереси» перед Голіном і американською військовою розвідкою.

За рештки краєвих звітів, одержаних по війні від Шухевича з України, які були в розпорядженні Бандери і які ще Лебедь не встиг перепродати американській політичній розвідці, «фрау доктор» приносила долари від Голіна, затримуючи собі тільки скромних 10 відсотків (як було зазначено в «договорі» між нею і Бандерою). Проте ці звіти були застарілі. Треба було спішно готувати кандидатів на розвідників, які могли б забезпечити американців новою розвідочною інформацією. За кожного кандидата, якого Голін мав дістати, «фрау доктор» обіцяли платити окремо солідний куш.