Петро Дорошенко

Сама по собі невдача в битві під Підгайцями ще не була фатальною для всього ходу кампанії. Облога табору повинна була принести Дорошенкові успіх. Але тут втрутилися інші обставини, що в черговий раз продемонстрували розкол українського суспільства, невміння його лідерів підкорити свої дії спільним інтересам. Те, що татари можуть будь-якої миті розвернутися й піти геть, уклавши сепаратну угоду з противником, було відомо і раніше. Досить згадати битву під Берестечком 1652-го або події під Зборовом 1649 року. Та цього разу вони покинули поле бою з інших міркувань. Як ми вже говорили, була в Україні одна впливова людина, червоною ниткою через біографію якої проходила боротьба з мусульманськими сусідами країни. Ця людина – Іван Сірко, який вибрав зручний момент, щоб ударити татарам в тил. Ще в серпні 1667 року його козаки атакували турецький Очаків, а на початку вересня кілька тисяч козаків під командуванням Сірка і кошового отамана Рога виступили на Крим, прорвалися через Перекоп і заходилися спустошувати півострів. Сірко направив свої війська на Кафу (нинішню Феодосію), а Ріг – на столичний Бахчисарай. Обидві частини Запорозького Війська безжалісно вирізували і випалювали татарські улуси й міста, забирали майно, гнали худобу, і сам кримський хан, рятуючись від козаків, покинув Крим морським шляхом. За словами літописця, у Криму залишилися «тільки пси й коти». У рабство було захоплено півтори тисячі людей, дві тисячі православних невільників, навпаки, було звільнено. Звістка про домашню трагедію змусила татар негайно припинити воєнні дії в Україні. Довіри до козаків у них поменшало, та й потрібно було налагоджувати побут на батьківщині. Через голову П. Дорошенка калга-султан почав переговори з Яном ІІІ Собеським і буквально за кілька годин досягнув з ним угоди, підписавши трактат про «вічну приязнь і непорушний мир». Татари обіцяли надалі розв’язувати питання мирним шляхом, утримувати від нападу на Річ Посполиту Буджакську орду (що не визнавала верховенства кримського хана), відпустити деяких бранців (у тому числі захопленого торік під Браїловом Маховського). Зі свого боку поляки обіцяли продовжити виплату татарам так званих упоминок – плату за ненапад, а доки татарський посол не отримає цих «подарунків», відправити до Бахчисарая своїх людей як заручників. Укладаючи договір з татарами, поляки дозволили їм узяти на зворотній дорозі ясир, що вони й поспішили зробити, спустошивши тільки на Покутті близько трьохсот сіл.

Дорошенку нічого не залишалося, як теж почати переговори з поляками. 19 жовтня 1667 року була укладена угода між двома гетьманами, що ввійшла в історію під назвою «Підгаєцькі пакти». Згідно з цими пактами, Дорошенко і все Військо Запорозьке обіцяли підданство королю і відмовлялися від будь-яких інших протекцій. Козаки повинні були забезпечити безпеку польським поміщикам. У трактаті було зроблено застереження, що Собеський не має досить повноважень, щоб задовольнити претензії Війська Запорозького, а тому пропонувалося, щоб козаки відправили своє посольство на найближчий сейм, де буде створено комісію з їхньої справи, у чому польський полководець обіцяв їм всіляко посприяти. Зате польний гетьман обіцяв не вводити коронних військ до жодного міста, де проживають козаки. Останні, у свою чергу, не мали права вимагати собі міста, де немає козаків. (Тобто мав дотримуватися status quo.) Собеський обіцяв скоротити чисельність білоцерківського гарнізону. У присязі, складеній козаками після цього, ще раз підкреслювалося, що вони не будуть шукати ніякої іншої протекції, а також «зі сторонніми державами не матимемо кореспонденції ані посольства».

Попри всі клятви, що їх складали і підписували обидві сторони, Підгаєцькі пакти були все-таки фікцією і на ділі не виконувалися. Головною функцією цього договору було припинення воєнних дій у даний момент. І це, без сумніву, було провалом планів гетьмана Дорошенка. Як пише його нащадок Д. Дорошенко, можна лише уявити собі, яким ударом був для гетьмана «такий фінал кампанії, до якої він старанно готувався цілий рік з напругою всіх сил».

Невдача в галицькому поході підштовхувала гетьмана до активізації переговорів з Росією, яка й сама в цей час демонструвала щодо правобережного правителя велику теплоту. Під час Підгаєцької кампанії був, нарешті, звільнений з полону Григорій Дорошенко. Місію ротмістра Рославлєва, що не дала результату, замінила в Україні група стряпчого В. Тяпкіна, який почав активніші переговори з Дорошенком. Однак відмовлятися від миру з Польщею Москва не збиралася. 28 жовтня 1667 року Олексій Михайлович ратифікував Андрусівські угоди.