Петро Дорошенко

Були й інші прохання. Висловлюючи, певно, думку більшості польських політиків, підканцлер А. Ольшевський відзначав, що козаки прагнуть бути незалежними і вимагають утвердження Русі як окремої і самостійної провінції. У цілому, як гадають, Петро Дорошенко свідомо висунув полякам нездійсненні вимоги, щоб мати підставу вести незалежну політику в зв’язку з відмовою короля ці вимоги підтримати. Поведінка послів гетьмана також підштовхує нас до цієї думки. Вони явно зволікали процес – вимагали підтвердження повноважень польських комісарів, вимагали повернути Дорошенкові неповернуті клейноди, що їх забрав свого часу Тетеря, вимагали відправити до Чигирина польських заручників для гарантій безпеки українським послам… Пізніше польський король, скаржачись на саботаж гетьманом переговорів, стверджував, що коли одне з посольств Дорошенка запитали про їхні повноваження на укладення трактату, вони показали листа від гетьмана, у якому, навпаки, наказувалося не укладати ніякого договору.

Утім, є підозра, що і для поляків переговори в Острозі з представниками Чигирина були з самого початку лише фікцією, щоб відвести очі. Про це переконливо свідчить той факт, що коли туди ж прибули делегати від Михайла Ханенка, договір було укладено за якісь два тижні переговорів. Ханенко підписав свій варіант угоди з Річчю Посполитою 2 вересня 1670 року. І це стало головним підсумком роботи Острозької комісії. В основному цей договір повторював Слободищенські угоди 1660 року. Автономію відповідно до того документа діставали, власне, тільки козаки, та й то в урізаному вигляді. Саме цей варіант договору прийняли наприкінці того ж року на сеймі, на якому Петра Дорошенка вже офіційно було оголошено зрадником. От про що йшлося в документі, названому «Острозькою комісією»:

1) король обіцяв, що не буде утискуватися православна церква;

2) будуть збережені військові вольності козаків та всі їхні «добра і хутори»;

3) гетьман обирався і знімався військовим звичаєм, але з обов’язковим утвердженням з боку «його королівської милості»;

4) оголошувалася амністія тим, хто раніше воював проти поляків, а тепер підтримає Ханенка і прийме умови Острозької комісії;

5) козаки відмовлялися від будь-яких протекцій з боку інших держав;

6) гетьман позбавлявся права вести самостійну зовнішню політику;

7) козаки повинні були негайно виступати в похід на вимогу короля або його воєначальників, придушувати будь-які антипольські заколоти на території України;

8) король обіцяв, що в будинках, маєтках і хуторах козацьких ніколи не будуть зупинятися на постій польські жовніри;

9) польська шляхта і католицьке й уніатське духівництво дістали право вільно повертатися у свої володіння на території Правобережної України.

Публікуючи текст Острозької комісії, Михайло Вишневецький помістив поруч і свою відповідь на прохання і скарги Дорошенка, які він передавав через своїх послів. Щодо унії, король заявляв, що ця справа взагалі не в компетенції світської влади. Оскільки ж у цей момент папський престол був вакантний, то і розв’язати питання було неможливо. Вишневецький не мав нічого проти відновлення Київської академії, що постраждала в ході воєнних дій, але нічого не говорив про можливості зведення другої. Що ж до сенаторських місць для митрополита і кого-небудь ще з українців, Михайло Корибут писав, що, підписавши Чуднівські трансакції (малася на увазі Слободищенська угода), українці самі відмовилися від такої можливості, що надавалася їм за давнішим Гадяцьким договором.

Як тільки посли Дорошенка повернулися до нього з вісткою про провал переговорів, він заявив польському послу в Чигирині єпископу Шумлянському: «Якщо король і Річ Посполита дозволяють собі з нами такі жарти, то мусить пролитися християнська кров… Уже посилаємо по Орду. Не тільки турка, але й сам Ахеронт[35] подвигнемо на Польщу!» Шумлянський повідомляв у Варшаву, що найбільше козаків Дорошенка повеселив пункт Острозького договору про те, що шляхта може повернутися у свої володіння. «Чого ж пани не йдуть, коли Ханенко їм дозволив?» – іронізували вони.