Петро Дорошенко

Польський дослідник польсько-турецьких відносин другої половини XVII сторіччя Я. Волинський стверджує, що турецька армія навмисно рухалася повільно, оскільки султан все ще сподівався на мирне врегулювання конфлікту. Однак уряд Речі Посполитої виявив непоступливість. Одночасно з приходом в Україну турків перейшов у наступ і Дорошенко. 8 липня 1672 року на правому березі Бугу, в урочищі Батіг неподалік від Четвертинівки він зустрів польське військо К. Лужецького і козаків М. Ханенка. У битві, що тут відбулася, перемога залишилася за Дорошенком. Ханенкові ледве вдалося врятуватися, і він знову сховався в Ладижині, під стінами якого ще місяць стояли сердюки й орда. Коли до Дорошенка підійшов з основними силами татар Іслам-Ґірей, гетьман рушив у напрямку на Кам’янець-Подільський назустріч ту рецькому султану. Вперше Дорошенко мав можливість особисто поспілкуватися зі своїм могутнім покровителем. На аудієнції, що відбулася в серпні, султан щедро обдарував гетьмана дорогим халатом, конем та булавою. У тому ж міс ці, здавалось, неприступна Кам’янецька фортеця упала. Опис цієї події всі охочі можуть знайти в романі Г. Сенкевича «Пан Володієвський». Багато істориків покладають відповідальність за швидку здачу фортеці на генерала М. Потоцького і єпископа В. Лянцкоронського. З другого боку, полчищу турків і татар протистояло лише трохи більше тисячі вояків і місцевих жителів. Перед тим як противник узяв фортецю, городяни виторгували собі в султана право протягом трьох тижнів безперешкодно залишити Кам’янець. Мехмед IV обіцяв утриматися від грабежу. Очевидно, свого слова він не дотримав. Жителів тріумфатори пощадили, але забрали найвродливіших дівчат. Церкви були перетворені на мечеті, лише по одній було залишено католикам, православним і вірменам. Літописці повідомляють, що багнюку, по якій туркам доводилося входити в місто, вони вимостили святими іконами.

З Кам’янця-Подільського султан пішов у наступ на Жванці, а в другій половині вересня взяв Бучач, де почалися мирні переговори між Річчю Посполитою і Османською імперією. До переговорів були допущені і представники Дорошенка. Гетьман передавав такі вимоги: установити кордон України і Польщі по річці Горинь; віддати йому всі гармати з польських фортець; затвердити як єдиного митрополита Української православної церкви Й. Тукальського; ліквідувати унію, повернути церкви, відібрані католиками й уніатами, православним. Усі ці вимоги не були виконані. Султан піклувався насамперед про свої інтереси.

Тим часом Дорошенко і татари ходили на Львів. Як і Богдан Хмельницький, він не став брати місто штурмом, хоч і стояв уже на його околиці. На Галичині ж діяли сили Яна ІІІ Собеського і Ханенка, який прийшов йому на допомогу. Разом вони здобули перемоги над татарськими військами в битвах під Краснобродом і Комарним.

8 жовтня 1672 року в Бучачі був укладений мирний договір між Польщею і Туреччиною, який у Речі Посполитій називали провальним і ганебним. Згідно з Бучацьким договором, поляки відмовлялися від більшої частини Правобережної України. Значна частина Подільського воєводства (без Брацлавщини) переходила в безпосереднє розпорядження султана. Велика частина іншої Правобережної Гетьманщини залишалася в Дорошенка, який при цьому був під протекторатом Османської імперії. У складі Речі Посполитої залишалися Північна Київщина, Галичина і Волинь. Польща повинна була виплатити Порті контрибуцію в розмірі 60 тисяч талерів, а також зобов’язалася щороку виплачувати Туреччині ще по 22 тисячі злотих. Чи можна вважати цей договір успішним завершенням війни для гетьмана Дорошенка? Важко сказати. З одного боку, він домігся підтвердження своїх прав на гетьманство. З другого – перетворився на правителя мало не маріонеткової держави, де продовжували діяти загони його противника в боротьбі за булаву, де господарювали татари і де половина населення проклинала гетьмана, який запродався «бусурманам».

Повернувшись з-під Львова, Дорошенко став табором неподалік від Умані – міста, що постійно тяжіло до Ханенка. Оскільки їхній покровитель був досить далеко, перелякані уманці, щоб уникнути руйнування міста, вийшли до Дорошенка з багатими дарунками. Гетьман для годиться прихильно поставився до такої ініціативи і запросив до себе в Чигирин місцеву старшину. Одначе декого з прихильників Ханенка було страчено відразу. За повідомленням Грабянки, дружини Ханенка та його соратника Білогруда були перевезені до Чигирина. А незабаром в Умань прибули два полки Дорошенка спеціально з метою «навести порядок», що викликало хвилю обурення в уманців.